Стародрук-ювіляр

В колекції Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського зберігається цікавий стародрук-ювіляр, якому в цьому році виповнюється 250 років. Це книга «Бесіди святителя Іоанна Златоустого» видана в 1772 році.

Святитель Іоанн, архієпископ Константинопольський (398-404 рр.) – проповідник слова Божого, який за особливий дар красномовства від своєї пастви отримав найменування Золотоустий. Жоден із грецьких отців Церкви не залишив по собі такої великої багатотематичної богословської літературної спадщини, як святитель Іоанн.

Книга з музейної збірки являє собою зібрання бесід святителя Іоанна Золотоустого поділених на два корпуси: 1) бесіди про покаяння та 2) на деякі Господські свята й недільні дні.

Цей стародрук належав різним власникам про що свідчать записи в книзі. Першим придбав його єпископ Воронезький та Єлецький Тихон (Якубовський). Він купив її «у воронежского купца Сергея Ивановича Носкова, за 2 рубли 1774 года марта 20 дня», про що свідчить запис в книзі.

Народився архієрей в 1726 році у сім’ї міщан Якова та Агафії Якубовських в містечку Короп. Його батько був шевцем. З дитинства співав в приходському Вознесенському храмі. Хлопчика, що мав співочі здібності запросили до архієрейського хору в Чернігові. Згодом там він закінчив семінарію та продовжив здобувати духовну освіту в Києво-Могилянській академії. Під час навчання в Києві прийняв чернечий постриг у Братському Богоявленському монастирі. Був викладачем в різних навчальних закладах.

Єпископ Тихон був людиною освіченою, знав іноземні мови. В 1774 році єпископ Тихон звершував прощу до Києва для поклоніння святим мощам. Після Києва він поїхав до рідного Коропа відвідати свого молодшого брата Євменія, який також був священнослужителем. Про це дізнаємось із записів в книзі: «Оний преосвященнейший Тихон епископ Воронежский и Елецкий в проезде своем с Киева куды он по обещанию поклонитись святым мощам ездил бывший в Коропе и в доме моем подарил мне родному его преосвященства брату иерею Евмению Якубовскому сию книгу, которую я собственноручно и подписал 1774 года сентября 28 дня».

На аркушах 1-12 стародруку розтягнутий запис: «Принадлежит сия книга к числу книг Вознесенского Короповского иерея Евмения Якубовского с 1774 года сентября 28 дня».

Євменій Якубовський був рукопокладений у священики в 1764 році для коропської Вознесенської церкви збудованої ймовірно на місці старої дерев’яної церкви отаманом генеральної артилерії Петром Юркевичем у тому ж році. Як і його старший брат священик Євменій був людиною освіченою (закінчив Києво-Могилянську академію), користувався повагою у своєї пастви.

В «Историко-статистическом описании Черниговской епархии» святителя Філарета (Гумілевського) знаходиться наступна характеристика цього священнослужителя: «Про служителя Вознесенського храму протоієреї Євменії Якубовському досі пам’ятають із любов’ю в Коропі… Залишившись удівцем із двома дітьми, він проводив життя усамітнене і присвячував час свій то читанню книг, то служінню по храму – і приходу. Іноді говорив проповіді, найбільше повчало парафіян благочестиве життя його. Смиренний і кроткий, він допомагав бідним і нужденним чим міг, і з лагідною любов’ю наставляв грішників. Богослужіння звершував з живою ревністю… тихо помер у 77 років, у 1814 році».

Перелічуються в «Историко-статистическом описании» й дари преосвященного Тихона Якубовського до Вознесенської церкви – це напрестольний хрест, “Октоїх” та “Квітна Тріодь” подаровані в 1765 році, що свідчить про добре відношення єпископа до свого рідного храму.

Вочевидь ще при житті Євменія Якубовського «Бесіди» святителя Іоанна Златоустого знайшли нового власника. Можливо, отець Євменій подарував її священику Свято-Георгіївської церкви села Нові Млини (неподалік від Сосниці) Антонію Великошапці.

Про це дізнаємося з запису про передачу книги вже наступнику отця Антонія у праві власності на неї – священику Козьмі з Сосниці. В ньому говориться: «Подарила сию книгу священнику Сосницкому отцу Косме вдовствующая попадья Матрона за помяновение мужа ея усопшаго Антония Великошапки иерея Святогеоргиевского Новомлинскаго. 1798 года апріля». Тобто в час коли «Бесіди» потрапили вже в четверті руки отець Євменій з Коропа ще був живий.

Слід зазначити, що теми «Бесід» відповідають періоду використання за богослужінням “Тріоді” (окрім бесід на Різдво Христове та Хрещення Господнього) та могли слугувати священикам гарною підтримкою в підготовці для проповіді. Стан книги говорить про те, що вона не пилилась на полиці, а активно використовувалась. На багатьох сторінках залишились підкреслення важливих для читача думок та висловів.

Наступний запис, що говорить вже про передачу книги отцем Козьмою перекреслений: «Оной Сосницкий священник отец Косма подарил мне брату его родному священнику Бабскому Никифору Барзиловскому». Під ним запис іншим почерком: «Ни есть сему правда тем и захрещено».

Зі списку 1804 року «учиненном в дикастерии с именных ведомостей, о священно и церковнослужителях, проходивших семинарское учение, состоящих в местечках, так же при сельских церквах с показанием против каждого, чему обучался, и коликих от роду лет» дізнаємось деякі дані про братів-священиків. Станом на 1804 рік отець Козьма був священиком церкви Різдва Богородиці села Загребелля, що знаходиться на відстані всього декілька кілометрів від Сосниці, а його молодший брат Никифор священик Михайловської церкви села Баби Сосницького повіту (нині село Покровське Корюківського району). Обидва мали богословську освіту.

В останнє члени сімейства Барзиловських згадуються в записах книги під  1828 роком. На цей час «Бесіди» залишались в їх родині: «Получил сию книгу на прочет 1828 года декабря 28 дня Лев Барзиловский». Під ним інший: «Сию книгу данную на прочет брату моему господину Льву Аврамовичу Барзиловскому. А будим достанется моим сынам то прошу отдать и за дачу в том заверить (нерозбірливо) Барзиловский».

Останній запис в книзі про її читача, повне ім’я якого прочитати важко, датується 1849 роком: «1849 года читал сею книгу (нерозбірливо) Горелин».

До Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського дана книга надійшла з Сосницького краєзнавчого музею у 1958 році. Книга прикрашена заставками, ініціалами та кінцівками. Сторінки у лінійних рамках. Екземпляр повний. Розмір книги 32,5 х 20 см.

Науковий співробітник музею,
кандидат богослов’я Мирослав Май-Борода