Виставка “Костюм XV–XX століть” в Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського. Ренесанс

Епоха Відродження, або Ренесанс, як часто називають по-французьки, цей період – найважливіший новий етап в історії світової культури. Це був найбільш прогресивний з усіх пережитих до того часу людством переворот.

Ренесанс означав для Європи звільнення від диктату церкви і посилення світського початку в культурі. Загальна розкутість, часом, і фривольність, демонстративна розкіш стають все очевиднішими. Церква відповідала на це церемонією так званого “спалення суєт” – на міських площах раз на рік на величезних багаттях спалювали предмети розкоші, в тому числі – сукні багатьох аристократок. Але процес виявився незворотним. Ідеал фізичної краси означав зрілість – фізичну і духовну, культивувалися здоров’я і доцільність. А доцільність в царині краси сприймалася не інакше як еротична.

Новий характер життя, нове уявлення про людську красу спричинили появу нових форм костюма. Краса ренесансного одягу полягала вже не у графічній вишуканості силуету моди пізнього середньовіччя, а в мальовничості соковитих, яскравих поєднаннях кольорів. Навіть у деталях костюма зникла середньовічна дрібність. На виготовлення модного одягу йшли дорогі тканини – шовк, парча, оксамит, вкриті вишивками, прикрашені орнаментом з квітів, вазонів тощо. Весь костюм цієї епохи, особливо жіночий, будувався на пишному драпіруванні важких тканин. З кольорів особливо модними були зелений, червоно-винний, смарагдовий. Вже з кінця XV століття італійський костюм починає впливати на європейську, зокрема на французьку, моду.

Італійки носили одночасно дві верхні сукні з багатих візерункових тканин – парчі та оксамиту. Плаття зазвичай було відрізним по талії, з довгою, до підлоги, спідницею із шлейфом позаду. Ліф мав декольте характерної форми: спереду квадратне, а на спині – трикутне. Цей трикутний виріз візуально подовжував лінію плечей. Спереду ліф часто розрізали і шнурували.

Рукава були прямими, лише трохи розширеними до плеча. Зазвичай їх пристібали до ліфа або приметували до пройми, так що до однієї й тої самої сукні можна було вдягати на вибір різні пари. Вузькі рукава, зазвичай, розрізалися вздовж і скріплювалися ґудзиками або шнуром. Іноді рукав розрізали упоперек і біля ліктя обидві половини з’єднували шнурами та стрічками. Рукава доходили до кистей, залишаючи руки відкритими. Це було надзвичайним нововведенням, бо згідно з правилами пристойності минулої епохи кисті рук наказувалося приховувати.

Починаючи з XVI століття жіночі сукні, на відміну від чоловічого костюма, набули більш пишних форм. Ліф став відрізним. Важку тканину спідниці закладали у м’які складки, завдяки чому її довелося вкоротити. Верхня сукня мала короткі широкі рукава у вигляді буфа, а нижня – довгі, порівняно вузькі. Виріз сукні був глибоким, іноді прикривався коштовною вишитою вставкою.

У жіночому костюмі з’являється корсет з лози або металевої сітки, покритий зверху і знизу ватою і простьобаний з тканиною. За допомогою накладки з кінського волосу створювали плоский конус торсу, ховаючи природну опуклість грудей. За допомогою бюска (вузької дерев’яної або металевої пластинки, яку прикріплювали до корсета) робили більш щільним живіт і значно звужували талію. Нижня частина жіночої фігури ховалася під другим конусом – лійкоподібним металевим, на який натягалася спідниця.

У чоловічому костюмі XVI століття поступово зникають юнацькі риси, одяг стає ширшим у плечах, об’єми – масивнішими, деталі – більшими. Тепер силует тяжіє до форми квадрата, а в його композиції домінує горизонталь.

Плаття щільно облягало фігуру, підкреслювало мускулатуру, а штучно створені форми значно розширювали плечі і збільшували об’єм грудей. Загальна формула нового стилю полягала у вузьких, тісних і жорстких формах, під якими повністю ховалися обриси тіла, і підкресленою монотонності фарб. Такий костюм вимагав урочисто-розмірених рухів.

На форму іспанського костюма мало вплив багато історичних та суспільних факторів. Серед них насамперед – ідеали войовничого лицарства, що прославляло силу, спритність, доблесть, честь.

Для іспанської моди була характерна закрита до верху, застібнута спереду куртка з вузькими вилогами і стоячим коміром, який настільки щільно облягає шию, що верхній край сорочки піднімається і виглядає як маленькі жорсткі брижі. Поступово він стає все більш твердим і широким і, зрештою, набуває форми великого стоячого коміра, так званого “млинового жорна”, який відокремлюється від сорочки і перетворюється на самостійну приналежність костюма. Такий комір робився з тонкого полотна, що розташовувався навколо шиї красивими складками, яким надавалася належна твердість за допомогою гофрувальних щипців і дротяних пристосувань.

На додаток до нього на зап’ястях з’являються манжети або із зібраної в складки тканини, з якої зшита сорочка, або мереживні. Рукава, здебільшого вузькі, нерідко розрізаються на ліктях і виконують чисто декоративну функцію. Шовкові штани-трико або панчохи щільно облягають ноги вище вузьких черевиків. Зверху одягають другі штани – короткі, з багатими застібками, потовщені набиванням з клоччя або з вовни, пізніше – накладками у формі подушок.

Куртку від грудей до стегон підбивають ватою, злегка підкреслюючи талію. Поважну мантію з рукавами витісняє короткий плащ з важкого шовку, який звисає з лівого плеча. Такий костюм справляв враження кам’яної нерухомості. Голова спочивала на комірі як на блюді, плечі піднімалися вгору завдяки ватним наплічникам.

Модний англійський костюм XVI століття склався під італійським впливом. Він стає багатошаровим, включає сорочку, короткий дублет (різновид верхнього чоловічого одягу) і вест (жилет) зі складчастою баскою (широка оборка, яка пришивалася по лінії талії), що при потребі знімалася. Найбільш урочистою частиною королівського вбрання був широкий і масивний роб (різновид верхнього чоловічого одягу), облямований хутром з великим прямокутним коміром. Подібний одяг носили монархи Європи в першій половині XVI століття. Важливою деталлю роба були пишні рукава складної конструкції, які ще більше збільшували масу костюма.

Виставка триває у військово-історичному музеї – відділі Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. В експозиції представлені, відтворені за допомогою середньовічних живописних полотен, італійські, іспанські та англійські сукні. Серед них – вбрання англійського короля Генріха VIII з портрета Ганса Гольбейна (Національна галерея, Рим) та його останньої, шостої, дружини Катерини Парр (портрет пензля “Майстра Джона”, Національна портретна галерея в Лондоні).