До 135-річчя археолога Петра Смолічева

Петро Іванович Смолічев (1891–1944) добре відомий всім, хто цікавиться археологією та історією нашого краю. Як музейник Петро Іванович свою діяльність розпочав весною 1923 р. на посаді завідувача 2-го Радянського музею (колишній музей Чернігівської губернської вченої архівної комісії). На той час у місті діяли п’ять музеїв. Восени того ж року вони були об’єднані в Чернігівський державний музей. П.І. Смолічев був призначений завідувачем історико-археологічного відділу і очолював його до серпня 1931 року.

Окрім музейної роботи зі створення нової експозиції, систематизації та каталогізації фондів, екскурсійної діяльності, вчений активно займався науковими дослідженнями. Влітку 1923 року під керівництвом представників ВУАН (Всеукраїнська академія наук) професорів М.О. Макаренка та І.В. Моргилевського брав участь в архітектурно-археологічних дослідженнях Спаського собору; у 1924 та 1926 роках разом із професором І.В. Моргилевським – в обстеженні Успенського собору Єлецького монастиря.

На початку 1924 р. комісією, до якої входили представники Чернігівської Губ. Політ Просвіти, Седнєвського виконкому та комнезаму, релігійної общини Воскресенської церкви, лікар, хімік, та інші, була обстежена усипальниця родини Лизогубів у Воскресенській церкві в Седневі. Петро Іванович, як представник музею входив до складу цієї Комісії, описував муміфіковані поховання XVIII – початку ХІХ ст., про що є детальні записи у його щоденнику.

Але передусім ім’я Петра Івановича Смолічева пов’язане з дослідженнями всесвітньовідомого Шестовицького комплексу археологічних пам’яток. З 1925 по 1927 роки експедиція Чернігівського державного музею під його керівництвом досліджувала давньоруський курганний могильник. Були проведені обстеження та “пробні” розкопки городища в урочищі Коровель, складений перший план пам’яток біля с. Шестовиця.

План пам’яток біля с. Шестовиця (сторінка зі щоденника П.І. Смолічева)

Вже перший рік досліджень приніс надзвичайно цікаві результати. Два кургани (№ ІІ та Х) містили парні поховання з конем у камерних гробницях з численним і багатим інвентарем. Один із найбагатших – курган № Х – П.І. Смолічев розглянув у статті “Подвійні поховання Х сторіччя коло Шестовиці на Чернігівщині”. Під насипом кургану висотою 1,1 м та діаметром 13,4 м досліджене парне поховання у камері. Чоловік був похований у центрі в сидячому положенні, жінка лежала на спині зліва від нього. В ногах у них знаходився кінь з підігнутими ногами. В головах похованих покладений меч, неподалік – два стремені та дві кістяні орнаментовані накладки на луку сідла; поряд з чоловіком лежали вістря списа, кістяні накладки на лук, фрагменти окуття сагайдака та вістря стріл, ще 2 стремені, вудила, ножі, кістяний гребінь та цвях. Збереглися 43 гудзики, накладки на ремінь, наконечники пояса та накладки на сумку-ташку, залишки вовняної та шовкової тканин. На думку деяких науковців на інвентар цього поховання було витрачено від 900 до 1500 г срібла, тобто приблизно 300–500 дирхемів.

Курган № Х (42), 1925 р.

Протягом трьох польових сезонів досліджені 42 насипи у різних курганних групах. Численні і цікаві знахідки, здобуті під час розкопок, майже 1500 предметів, надійшли до музею. У 1928 р. шведський археолог Туре Арне відвідав Чернігів і бачив ці матеріали в експозиції музею, а вже 1931 року вийшла його стаття в якій розглядаються шестовицькі поховання в камерах, речі з них та простежується тісний зв’язок зі скандинавськими похованнями в дерев’яних камерах.

Зброя, кінське спорядження, деталі костюма, прикраси, побутові речі тощо – майже 500 предметів – і нині зберігаються в Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського.

Бутероль, курган № Х (42)

Накладки на луку сідла, курган № Х (42)

Накладки на сумочку-ташку, курган № Х (42)

Петро Іванович присвятив старожитностям Шестовиці кілька статей, готував повне видання матеріалів розкопок, проте завершити цю роботу йому не довелось. Влітку 1931 р. П.І. Смолічев остаточно переїхав з сім’єю до Запоріжжя, де був призначений на посаду завідувача Сектора послідовної зміни культур Державного музею Дніпробуду. Свої повноваження у Чернігівському державному музеї він передав С.Г. Баран-Бутовичу.

Про подальшу долю Петра Івановича відомо мало. Вчений пережив політичні репресії 1930-х років, що вирували в Україні, далеко від Батьківщини. Останні роки життя він провів у Таджикистані, продовжував займатися своєю улюбленою справою. Помер 1944 року в Душанбе.

П.І. Смолічев – автор публікацій про археологічні дослідження на Чернігівщині, Черкащині, на території будівництва Дніпровської ГЕС та в Таджикистані. З 1925 року Петро Іванович – дійсний член ВУАК (Всеукраїнський археологічний комітет).

Розпочаті Петром Івановичем Смолічевим дослідження Шестовицького комплексу продовжувалися з невеликими перервами від середини ХХ століття і до 2019 року. Здобуті під час розкопок курганного могильника предмети із зібрання Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського нещодавно експонувалися на виставках «Русь – вікінги на Сході» (Moesgaard Museum, Орхус, Данія, 2022–2023 роки) та «Швеція – Україна: перехрестя історії (тисяча років)» (Музей шведської армії, Стокгольм, Швеція, 2024–2025 роки).

Старший науковий співробітник Людмила Сита