До 90-річчя від дня народження Ірини Михайлівни Тарновської (у заміжжі Трач), внучатої племінниці Василя Васильовича Тарновського-молодшого, чиє ім’я носить наш музей.
⠀
Ірина Михайлівна, як цікава особистість, привертала увагу письменників та журналістів. Понад двадцять публікацій охоплюють різні періоди її життя. В 2015 році І. Тарновська вирішила коротко повідомити про себе в автобіографії, не розраховуючи на друк.
Народилася Ірина Михайлівна в Києві 29 квітня 1936 року. Охрестили її в трапезній церкві Михайлівського Золотоверхого монастиря, коли дівчинці виповнилося вже п’ять років. Довідка про хрещення за № 1 від 7 грудня 1941 р. зберігається нині в нашому музеї.
⠀
Батько дівчинки – відомий майстер фотографії, член правління товариства «Дагер» Михайло Володимирович Тарновський (1865–1943) працював на замовлення багатьох музеїв України. На жаль, його образ залишився тільки в спогадах ще зовсім маленької доньки,. Все подальше життя поряд з Іриною була мати Юхимія Іванівна Середа (1899–1971), проста сільська жінка, набагато молодша від чоловіка. Не цуралася жодної роботи, працювала і прибиральницею, і санітаркою.
⠀
Дитинство Ірини припало на часи німецької окупації, коли родина була змушена неодноразово шукати місця проживання, адже з квартири їх викинули просто в нікуди. 1944 року дівчина пішла до першого класу середньої жіночої школи № 3, яку успішно закінчила 1954 року. Незважаючи на голодні роки, які переслідували дитинство та юність Ірини, вона активно займалася плаванням, стрибками в воду, гімнастикою, багато читала, вивчала англійську мову.
Навчаючись в Київському політехнічному інституті, на першому курсі познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Юрієм Трачем, майстром спорту, який став батьком їхнього сина Володимира, 1956 року народження.
⠀
Жили дуже бідно, в підвальному приміщенні, за меблі слугували ящики з-під морозива, їжу готували на примусі. Грошей на життя ледь вистачало, адже сімейний бюджет складався з двох стипендій та пенсії матері.
Після отримання диплому про вищу освіту чоловік працював конструктором-технологом, згодом начальником виробництва Київського мотозаводу. а Ірина Михайлівна – в конструкторському бюро суднобудівного заводу «Ленінська кузня», де, як вона згадувала проєктували різноманітне обладнання для металургійних комбінатів, заводів синтетичного та штучного волокна. В цій галузі пропрацювала до виходу на пенсію 1991 року.
⠀
Свою приналежність до дворянського роду Тарновських Ірина Михайлівна розкрила під час першого відвідування Державного історико-культурного заповідника «Качанівка» 1988 року. Її повідомлення зацікавило режисера Київської кіностудії хронікально-документальних фільмів Михайла Павлова. Згодом на великий екран вийшов документальний фільм «День поминовения». З цього часу почалася значна громадська робота Ірини Михайлівни у популяризації представників родини Тарновських та збереження Качанівки як унікального палацово-паркового ансамблю.
⠀
Тісні зв’язки з Чернігівським обласним історичним музеєм ім. В.В. Тарновського Ірина Михайлівна підтримувала впродовж багатьох років, брала участь у музейних зустрічах, передала на зберігання родинні документи, меморіальні речі, колекцію вишивок, створених нею.
Завершуючи автобіографію 6 лютого 2015 року, вона зазначала: «Життя моє було цікавим, насиченим важливими подіями, зустрічами з особистостями, про що тепер дуже приємно згадувати, – лише згадувати». Але доля подарувала їй ще десять років активного змістовного життя.
⠀
Не стало Ірини Михайлівна Трач-Тарновської 20 травня 2025 року.
⠀
Старший науковий співробітник музею Світлана Половнікова,
More Stories
Виставка до 130-річчя Музею
Ірмологіон Петра Могили
40-річчя аварії на Чорнобильській АЕС