«Літопис» Самійла Величка

2 червня 2021 року в Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського відбулася презентація повного академічного видання «Літопису» Самійла Величка.

«Літопис» є унікальною пам’яткою української ідентичності, козацької історичної думки та українського письменства першої половини ХVІІІ ст. Оригінал «Літопису» нині зберігається в Національній бібліотеці Санкт-Петербурга. До цього часу він не був всебічно досліджений і виданий повністю.

На захід завітали головні упорядники видання – Андрій Бовгиря (кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України) та Альона Багро (кандидат історичних наук, дослідник історії Гетьманщини). Вони розповіли присутнім про тернистий і довгий шлях до видання «Літопису». Так, Андрій Бовгиря звернув увагу на сторінки біографії Самійла Величка – автора пам’ятки, особливості створення ним «Літопису». Альона Багро переповіла про кропітку і монотонну роботу над текстом пам’ятки.

Протягом 2012–2019 років група науковців Інституту історії України НАН України та Центру із вивчення історії України Санкт-Петербурзького державного університету готували повне академічне видання «Літопису» Самійла Величка до друку. Видання вміщує повний текст праці Величка, біографію автора пам’ятки, аналіз оригіналу рукопису та його київської копії кінця ХVІІІ ст., історію створення та зберігання рукопису.

На сьогодні відомо кілька козацьких літописів: «Літопис» Самовидця, «Літопис» Григорія Грабянки і «Літопис» Самійла Величка. Всі вони оповідають про історію Гетьманщини від її заснування, з екскурсами в давню історію. «Літописи» Самовидця і Грабянки дійшли до нас у десятках копій, які були створені ще у XVIII ст. Їхні оригінали й досі не віднайдені. І лише «Літопис» Величка дійшов до наших днів у своєму оригінальному первісному вигляді. У цьому полягає його величезна цінність. Цей твір найбільш докладний, систематичний виклад історії Гетьманщини від її заснування до початку XVIII століття, з передісторією: описом часів гетьмана Сагайдачного і перших козацьких повстань.

Самійло Величко був військовим канцеляристом гетьманської канцелярії і Генеральної військової канцелярії. Він мав доступ до величезної кількості документів державної ваги, які міг використовувати як джерела для своєї праці. Крім того, він був освічений: закінчив Києво-Могилянську академію, був ерудований, знав декілька мов, принаймні латину, польську і німецьку.

У 1703 році сталася подія, яка підштовхнула С. Величка до написання твору. Він у складі військового контингенту відвідав Правобережну Україну, яка на той час була в складі Речі Посполитої. Побачене його дуже вразило. Це була спустошена країна, зруйновані міста і будівлі. І він у своєму тексті сам питає: що до цього призвело? Як сталося, що колись квітучий край, колиска козацької державності, перетворився на руїну? Він спробував дошукуватися правди в наших «реєстриках», у іноземних авторів, але відповіді знайти не зміг. Тому Величко вирішив написати свою власну історію, використовуючи весь доступний йому потенціал.

С. Величко завершив свій твір на 1701 році, хоча він прожив до 1729 року. Він не став описувати драматичні події 1708–1709 років. На це вплинули обставини його особистої біографії. У 1708 році він був заарештований як прибічник гетьмана Івана Мазепи й перебував ув’язненим до 1715 року.

«Літопис» Величка є найбільшим, у порівнянні з іншими козацькими літописами, адже його обсяг складає близько півтори тисячі рукописних сторінок. С. Величко, створюючи свій текст, опрацював близько 270 документів, понад 20 історичних праць, стільки ж літературних творів. Усе це він не просто механічно поєднав у своєму творі, а кожен документ, кожен фрагмент був поміщений у відповідний контекст, він дискутує з авторами, зі змістом документів, пояснює їх.

Старший науковий співробітник музею, кандидат історичних наук Ігор Ситий розповів про виставку, яка була створення для вшанування Самійла Величка і його праці. На ній було представлено «Літопис Самовидця» у списку другої половини XVIII ст. Можна було побачити список «Літопису Грабянки» другої половини XVIII ст. (літопис був створений у 1710 році), який потрапив до Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського зі збірки Чернігівської губернської вченої архівної комісії, як дарунок від графа Григорія Милорадовича.