13 лютого у Чернігівському історичному музеї ім. В.В.Тарновського відбулася музейна зустріч «Ще не вмерла України, ні слава, ні воля» (до 175-річчя від дня народження поета М.А.Вербицького).
Саме перші рядки Державного гімну України належать нашому земляку, українському поету, педагогу, громадському діячу Миколі Андрійовичу Вербицькому.
Микола Вербицький народився 13 лютого 1843 року у Чернігові у дворянській родині. Батько був секретарем Чернігівської губернської управи. Після закінчення в 1860 році Чернігівської гімназії, М.Вербицький вступив до Київського університету св. Володимира. Звідки був виключений за участь в українофільському громадському русі.
Продовжив навчання в Петербурзькому університеті. Але за участь у студентських виступах, Микола Вербицький опинився під поліцейським наглядом і був висланий до Києва. Де був активним членом Київської Громади та одним з видавців її сатиричного журналу «Помийниця». У 1864 році він закінчив Київський університет.
На вакації Микола Вербицький приїжджав до рідного Чернігова. Брав участь у діяльності Чернігівської Громади. Був учасником чернігівського аматорського драматичного гуртка «Товариство, кохаюче рідну мову», сценічні постановки якого з великим успіхом відбувались у Чернігові. В зібранні Чернігівського історичного музею зберігається світлина драматичного гуртка аматорів за 1863 рік.
З 1864 року Микола Вербицький вчителював в Полтаві. Згодом переїхав до Чернігова, з 1866 року він викладав російську словесність в місцевій чоловічій та жіночій гімназіях, а також у жіночому пансіоні Осовської.
В Чернігові близьким другом Вербицького був художник, скульптор Іван Рашевський. Обидва були завзятими мисливцями, тож разом ходили на полювання. 1902 року І.Рашевський написав портрет Миколи Вербицького, який нині в зібранні музею.
Микола Вербицький був одружений з сестрою Івана Рашевського – Катериною. Проживало подружжя Вербицьких на Лісковиці в будинку, який зберігся до нашого часу.
1875 року Микола Вербицький був висланий як «неблагонадійний» з України. Працював вчителем у гімназіях Рязані та Орла. Повернувся Вербицький до України в 1900 році. Останні 9 років свого життя Микола Вербицький провів в Чернігові, займаючись публіцистикою та громадською діяльністю. Помер він в листопаді 1909 року, був похований на загальному чернігівському цвинтарі. На жаль, могила на разі невідома.
Микола Вербицький залишив свою творчу спадщину. Це українська поезія, яку він розпочав друкувати в 1862 році в журналі «Основа» під псевдонімом «Миколайчик Білокопитий». Пізніше Вербицький друкувався в журналах «Літературно-науковий вісник», «Правда», «Зоря», газетах «Черниговские губернские ведомости», «Черниговский листок», альманахах «Розвага», «З потоку життя» тощо.
У Чернігівському історичному музеї ім. В.В.Тарновського зберігаються два листи Миколи Вербицького, написані ним вже на схилі життя. Обидва вони адресовані українському видавцеві Олексі Коваленку.
В одному з них, датованому 1 грудня 1906 року, Вербицький дає автобіографічні дані, які розвіюють сумніви дослідників його життя і творчості, щодо дати народження, студентських років навчання. Ніби підводячи підсумок творчості, найкращим своїм твором Микола Вербицький називає вірш «На спомин», присвячений його приятелю, українському фольклористу, етнографу Павлу Чубинському.
Другий лист стосується тексту українського гімну «Ще не вмерла Україна». Лист не датований. Припускають, що написаний він був в проміжку між 1905 і 1906 роками. У цьому листі М.Вербицький дає повний текст відомого йому вірша. Він і був опублікований О.Коваленком в антології «Українська муза» за 1906 р. Свою причетність до написання гімну М.Вербицький пояснив так: «Гімн «Ще не вмерла Україна» написав покійний Павло Чубинський (моїх є там усього дві стрічки)».
В родині Вербицьких з покоління в покоління передавали історію створення українського гімну. Цікавий її переказ, записаний правнуком поета Володимиром Сиротенком: «В серпні 1862 року в будинку сестер Голіциних у Києві відбулась студентська вечірка. На ній були присутні Павло Чубинський, Микола Вербицький, Йосиф і Тадей Рильські, Павло Житецький, Павло Свєнціцький. Павло Чубинський згадав про похорони Шевченка. Присутніх поляків попросили проспівати польський гімн. П.Чубинський запропонував М.Вербицькому скласти свій гімн. Микола Вербицький, який славився імпровізаціями, заспівав: «Ще не вмерли України ні слава, ні воля, ще нам, браття молодії, усміхнеться доля…». А далі писали текст всі разом.
Пам’ять співавтора гімну «Ще не вмерла Україна…» Миколи Вербицького увічнена встановленням пам’ятної дошки та бронзового барельєфу на його будинку в Чернігові.
В нашому місті зараз живуть його нащадки, талановиті люди. Це, художниця, іконописець, поетеса Марина Кондратенко, журналістка Олена Сіренко (були присутні на заході), художник Георгій Вербицький. Саме праправнучка поета, чернігівська художниця Марина Кондратенко розповіла присутнім родинні перекази, спомини про Миколу Вербицького і його близьких.
На захід завітали студенти Навчально-наукового інституту історії, етнології та правознавства імені О.М.Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка.
Зинаїда Петькова, старший науковий співробітник музею
More Stories
Любеч за матеріалами археологічних досліджень
Від 3-ї окремої штурмової бригади Музею імені Василя Тарновського
Чернігів – столиця Чернігово-Сіверського князівства