Неабияку роль в історії Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського відіграв Костянтин Іванович Самбурський, церковнослужитель за освітою і місцем роботи та краєзнавець, музейник, колекціонер, археолог-аматор за головною справою, сенсом свого життя. Народився він 1 червня (20 травня за ст. ст.) 1869 р. у с. Безуглівка Ніжинського повіту. 40 років його життя було пов’язане із с. Гужівкою, що поблизу Ічні, де він з 1894 до 1920 р. працював у церковній школі і служив псаломщиком. там же він і помер безхатченком у голодному 1934 році.
Дуже неординарна особистість, вчитель парафіяльної школи, дослідник і охоронець історико-культурних пам’яток Чернігівського краю, він з 1902 р. був членом Чернігівської вченої архівної комісії (ЧАК), у 1906–1908 роках відзначався як активний представник Чернігівського попереднього комітету з організації ХІV Археологічного з’їзду на Борзнянщині й Ніжинщині. З 1909 р. К.І. Самбурський – член Церковно-археологічної комісії, протягом 1911–1916 років працював хранителем Чернігівського єпархіального сховища старожитностей (ЧЄД), активно поповнював його зібрання, наприклад: у 1915 р. він перевіз до ЧЄД архіви й культові предмети з Максаківського та Новгород-Сіверського монастирів. У 1919–1926 роках як позаштатний, тобто безоплатний, співробітник губКОПМІСу, а за тим – Чернігівського державного музею вишукував і збирав пам’ятки історії та культури. Свідчення про дарування ним артефактів музеєві можна знайти у “Трудах ЧАК”, каталогах “Виставки Чернігівського археологічного з їзду” та “Чернігівського з’єднаного історичного музею…”. Нарис про його опікування спадщиною Качанівки у січні 1925 р. був вміщений на шпальті “Красного знамені”.
Навчався К.Самбурський у духовному училищі, самоосвітою набув знань у царині історії, археології, музейної справи та спеціальних історичних дисциплін. Створив власний – “хатній” – музей, відомий як Музей у селі, надавав експонати власної колекції на виставки Харківського і Чернігівського археологічних з’їздів.
К.І. Самбурський вів щоденник, який вважав не лише приватними нотатками, а й джерелом для дослідження історії народу, Чернігівщини, країни, яке варто зберігання в Академії наук. 22 травня 1927 р. про себе написав: “…головне моє заняття – археологія та музейна справа, якою я займаюся донині”. У 2015 році збережену частину щоденника В. Моренець і В. Шевченко упорядкували і видрукували у перекладі українською мовою.
Учений секретар музею Людмила Линюк
More Stories
Вітаємо зі Святом!
Історії незламних. Анисів
Цегляна архітектура Чернігово-Сіверщини ХІ-ХІІІ ст.