Стародруки-ювіляри.
375 років “Служебнику” з друкарні Михайла Сльозки
У зібранні Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського є унікальна колекція кириличних стародруків, яка наразі нараховує 271 одиницю. Основу колекції становлять видання, що зберігались в Музеї українських старожитностей імені В.В. Тарновського, Чернігівському єпархіальному древлесховищі, бібліотеці та музеї Чернігівської губернської вченої архівної комісії. Деякі стародруки надійшли до музейного зібрання з інших музеїв, церков та монастирів регіону, були передані приватними особами та колекціонерами.
Збережені пам’ятки друкарства характеризуються вишуканістю оформлення. Вони оздобленні гарними шрифтами, гравюрами виконаними відомими майстрами, заставками, кінцівками, ініціалами, гербами. У ювілейному для нашого музею році деякі з них також відзначають свої поважні дати.
Переважну більшість стародруків в колекції становлять богослужбові книги. В Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського зберігається «Служебник» (Інв. № АЛ-674) виданий 23 серпня 1646 року у Львові. «Служебник» використовується священнослужителями, він містить богослужбові тексти, що проголошуються ними під час звершення богослужінь або читаються таємно. Ця книга була надрукована в типографії талановитого друкаря XVII ст. Михайла Сльозки на замовлення єпископа Галицького, Львівського і Кам’янець-Подільського Арсенія Желиборського (1641–1663 рр.).
Попри те, що ім’я видавця є широко відомим, достовірних даних про період життя майстра до його переїзду у Львів не збереглося. Невідомо де і коли він народився. За одними свідченнями він є вихідцем з міста Новогрудок, що у Білорусії, за іншими з Вільнюса. Приїхавши у Львів наприкінці 20-х років XVII ст. Михайло Сльозка влаштувався працювати в друкарню Успенського Ставропігійного братства. В 1633 році його прийняли до числа членів Братства і невдовзі молодому вмілому друкареві доручили керувати братською друкарнею.
Вирішивши згодом відкрити власне видавництво Сльозка придбав собі друкарське обладнання у спадкоємців польського книгодрукаря Яна Шеліги, який помер у 1636 році у Львові. Перше його власне видання датується 8 червня 1639 року, коли з друкарні вийшов «Апостол», – «овоц першій типографіи моєй», як сам назвав його Сльозка.
Він зміг домовитись з римсько-католицьким львівським архієпископом Станіславом Ґроховським, що друкуватиме книжки за його замовленням. Останній своєю грамотою від 5 серпня 1638 року дозволив Сльозці називати себе архієпископським друкарем. В кінці цього ж року, а саме 30 грудня, видавець отримав королівський привілей на право друкувати книги церковнослов’янською та українською. В наступному році Сльозка отримав також грамоту від Константинопольського патріарха Кирила ІІ (з підписами 12 митрополитів) та митрополита Київського Петра Могили. Своє благословення на видавничу справу надав також православний львівський єпископ Єремія Тисаровський (1607–1641 рр.).
Слід зазначити, що 40-ві роки XVII ст. характеризуються активним розвитком книгодрукарської справи у Львові. В місті працювали окрім вищезгаданих друкарні єзуїтського колегіуму та єпископа Арсенія Желиборського при кафедральному соборі святого Георгія. Тобто, замовник друку «Служебника» в типографії Сльозки також мав власну друкарню. Однак, вочевидь її виробничих можливостей не вистачало для швидкого виконання запланованого видавництва книг, тому єпископ Арсеній замовив дві книжки у Михайла Сльозки – «Номоканон» і «Служебник». В передмові до останнього єпископ зазначає, що в його друкарні «под той же власнє часъ, роблена была иншая робота, то єстъ Зобраніє Короткоє о Артыкулах Веры Православно Кафолицкое».
Важливо, що видані Сльозкою книги були передруком видань Києво-Печерської типографії, що принесло значну шкоду останній. Такі дії львівського майстра порушували аспекти професійної етики друкарів та йшли наперекір благословенню вказаному в грамоті митрополита Петра Могили, що пан Сльозка «маетъ и повииненъ будетъ присилати экземпляры для прочитаня» своїх видань для апробації та коректури у Київ. Дізнавшись про підготовку до друку «Номоканона» та «Служебника» 5 травня 1646 року митрополит написав Сльозці листа з закликом не чинити «жадноє перешкоды». Зрозуміло, що лаврські друкарі приклали чимало зусиль і витратили кошти на видання «Служебників», які на той час ще не були розпродані. Митрополит зазначає в листі, що «книги тыє, которых у нас єсть в склади барзо много, особливе Служебников, з нашего екземпляру на перешкоду друкуєте».
Ймовірно Михайло Сльозка розумів неправомірність своїх дій, адже коли інший львівський друкар Андрій Скольський видав «Азбуку», що до того була надрукована Сльозкою, він подав за це на нього скаргу до королівського суду вказуючи, що той порушив привілей про заборону протягом 20 років передруковувати його видання. Проте в справі друку «Номоканона» і «Служебника» Михайло Сльозка проявив непослух митрополиту Київському і все ж таки видав перший 12 серпня, а другий 23 серпня 1646 року (дата з передмови єпископа Арсенія).
Друк виконаний у дві фарби. «Служебник» прикрашений заставками, ініціалами і кінцівками, гравюрами відомого ченця-ксилографа Іллі, який працював протягом 30-60 років XVII ст. у Львові та Києві. Спочатку він був монахом львівського Свято-Онуфріївського монастиря, у 1636 році на запрошення митрополита Петра переїхав до Києво-Печерської лаври.
На аркушах № 5–12 є запис: «Сию книгу глаголемую Служебник купил благоверный муж на имя Симеон сын Грицуков [в селе] Дорогошкове Малом, маетности ей милости паней Краковской для спасення своего, й отпущения грехов, которым Господь будь милостив».
Оправа XVIII ст. – картон, обтягнутий шкірою. Розмір книги 17,3х14 см. Раніше зберігалась в Чернігівському єпархіальному древлесховищі. Під час Другої світової війни разом з іншими експонатами перебувала у евакуації в Уфі.
Науковий співробітник,
кандидат богослов’я Мирослав Май-Борода
More Stories
Історії незламних. Анисів
Цегляна архітектура Чернігово-Сіверщини ХІ-ХІІІ ст.
Любеч за матеріалами археологічних досліджень