Сакос архієпископа Феодосія

В числі богослужбових шат з колекції Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського зберігається унікальне облачення – сакос святителя Феодосія, архієпископа Чернігівського (Інв. № И-1315).

У 1688 році з благословення чернігівського архієпископа Лазаря Барановича Феодосій Углицький переїжджає з Києва, де він був настоятелем Свято-Михайлівського Видубицького монастиря до Чернігова,  приймає під своє управління Свято-Успенський Єлецький монастир та стає найближчим помічником архієпископа Лазаря в управлінні єпархіальними справами. Останній розуміючи високі духовні якості ігумена Феодосія бачив його в майбутньому своїм наступником на древній Чернігівській кафедрі.

Після обрання духовенством та мирянами у 1692 році Феодосія Углицького наступником Лазаря Барановича 11 вересня того ж року над архімандритом Феодосієм була звершена архієрейська хіротонія. Він був висвячений у сан архієпископа із правом носіння сакоса[1]. На той час таке право мали не всі архієреї, а лише патріархи та митрополити, а в знак особливої честі і деякі архієпископи.

Довгий час сакос з колекції музею залишався без правильної атрибуції. Так в паспорті післявоєнного часу на даний експонат значиться, що це стихар ХІХ ст. Стихар та сакос дійсно дещо схожі за кроєм, але мають відмінності. Причиною неправильного визначення церковної шати напевно стала загальна необізнаність в церковних питаннях та тонкощах церковного мистецтва притаманна тодішньому атеїстичному радянському періоду.

Визначити ж те, що сакос належав саме святителю Феодосію Углицькому вдалося в минулому році напередодні відкриття виставки «125-річчя канонізації святителя Феодосія Углицького, архієпископа Чернігівського». Це стало можливим після порівняння його з фотом облачення святителя з книги 1911 року видання «Картины церковной жизни Черниговской епархии из ІХ вековой ее истории». На фото сакос закритий досить широким великим омофором, але його частини, що проглядаються дозволяють побачити повну відповідність сакосу з музейної колекції із сакосом на фото. Повністю тотожні галуни, співпадає пропорційність оксамиту та парчі на богослужбовій шаті.

Сакос зберігся в досить гарному стані не зважаючи на свій поважний вік (кінець XVII ст.), хоча й потребував реставраційних робіт, які були виконані музейним реставратором Ольгою Філіною.

Науковий співробітник музею,

                                                          кандидат богослов’я Мирослав Май-Борода

[1] Сакос – виключно архієрейський богослужбовий одяг. У богослужбовий вжиток сакос увійшов з ХІІ ст., коли візантійські імператори почали дарувати Константинопольським патріархам деякі предмети царського облачення вшановуючи їх сан. Поширення цього богослужбового одягу як характерного для єпископського сану відбувалось не надто швидко. Сам Константинопольський патріарх спочатку одягав сакос лише тричі на рік: на Великдень, в День П’ятидесятниці та на Різдво Христове. Згодом сакос почали носити інші патріархи та митрополити. На наших теренах сакос з’явився у XV ст. Його привіз собою з Греції митрополит Київський Фотій, грек за походженням. Лише на початку XVІІІ ст. сакос став загальним для всіх єпископів богослужбовим облаченням.