Музейна Седнівська осінь

Про літературно-мистецький фестиваль “Седнівська осінь” написано та говорено чимало. В цьому році змінився формату проведення цього цікавого форуму, який гуртує в мальовничому містечку поетів, художників, скульпторів, народних майстрів, істориків, музейників і, зрештою, тих, кому припало до душі природа та історія чернігівського краю. Фестиваль переїхав з території садиби Лизогубів на майданчик між Воскресенською церквою і кам’яницею.

Але садиба не залишилася поза увагою. Нині – сектор Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського приймав офіційну делегацію та гостей свята, які поклали квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку і вклонилися Аркадію Казці. Лунали пісні та декламувалися вірші. Вхід до центральної будівлі садиби був вільний.

В гості до своїх “юних” музейних колег завітали співробітники “молодого” осередку історичного музею – Музейно-меморіального комплексу партизанської слави “Лісоград”. Разом взяли участь у відкритті пам’ятника на честь перемоги Святослава Ярославича над половцями під Сновськом, оглянули виставки та храми Седнєва, а згодом спілкувалися у дружньому колі з нащадками Аркадія Казки та партизана Юліана Синкевича.

Милувала око чистота в Лизогубовому парку, який протягом цього року доглядають три працівника сектору, тож дуже доречними були толоки. Впродовж вересня відбулося декілька акцій по прибиранню території та розчищенню паркових ділянок від гілок та зайвої парості, організованих як районною владою, так і громадськістю.

Але не обійшлося без “ложки дьогтю”. Дивуєшся, як у містечку з такою славною історією, багатому на видатних земляків процвітає звичайнісіньке дикунство. Як можна містянам так не любити свій Седнів, ламати та плюндрувати його. Не одного разу билися шибки в будівлях, трощилися дерев’яні рами. Купи сміття залишаються після нічних гулянок “молоді”. Тільки-но перед початком фестивалю прикріпили таблички про обмеження щодо правил поведінки на території парку, як знайшлися руки, які без мізків чешуться. Комусь знадобилася пластикова табличка, яка сповіщала чиїм коштом встановлені лавки біля Шевченкової липи.

Може з такого невігластва і ростуть ноги у проблем, що постали перед Україною і здаються нездоланними? Будемо намагатися виховувати і сподіватися, що це таки вдасться.