Улітку 1648 року повстанці, що скупчилися у Ніжинсько-Чернігівський полк під проводом вірного соратника Богдана Хмельницького вправного вояка Прокопа (або Процика) Шумейка, оточили Чернігів. Місто було спалене, а шляхта разом із родинами і скарбом зачинилася у дерев’яному замку (“острозі”). Табір повстанців розташовувався за містом. Соціальний склад шумейківців був дуже строкатий: переважало покозачене селянство, будники, голота, було небагато козаків, боярства, православної шляхти, а то й просто волоцюг, шукачів пригод та здобичі. Серед них бачимо українців, литвинів (білорусів), поляків, волохів, татар, росіян, німців, угорців, шотландців та інших, поляки називали їх наволоччю або ребелізантами.

Повстанці атакували несамовито. До 6 липня обложені відбили 5 штурмів. Уся місцевість навколо замку була завалена трупами, яких ніхто не прибирав. Сморід стояв нестерпний. В острозі замовкли гармати – скінчився порох, шляхта відбивалася вогнем з рушниць, ще 26 липня цитадель була їхньою. Проте брак пороху, абсолютна перевага повстанців у чисельності призвели до закономірного фіналу – замок впав. Тріумфатор, який 26 липня у своєму універсалі іменував себе “полковником ніжинским и черніговским Войска его королевской милости Запорозского”, вже як полковник ніжинський з частиною війська попрямував на Гомель, про що свідчить його лист до гомельського старости від 27 серпня 1648 року. Інша частина війська повстанців виокремилася у Чернігівський полк під орудою козака Білоцерківського полку Григорія Бута, який очолював Чернігівський полк у серпні–грудні 1648 р. На початку жовтня 1648 р. Г. Бут отримав універсал Богдана Хмельницького на переформування полку з суто військової одиниці на адміністративно-територіальну та військову структуру, щоби мати організовану потугу для відбиття ворога на північно-західному кордоні Козацької держави.

У XVIII ст. Чернігівський полк складався з 16 сотень (Любецька, Білоуська, Слабинська, Ройська, Чернігівська, Вибельська, Седнівська, Городнянська, Березинська, Стольненська, Синявська, Менська, Киселівська, Волинська, Сосницька, Понорницька) і займав територію від Любеча до Радичева із заходу на схід та від Горностаївки до Максима з півночі на південь. Більшість його населення у 1724 р. складали посполиті, які проживали у 8586 дворах, за ними – козаки (7410 дворів). Загалом на території полку було сконцентровано 10% усіх дворів Гетьманщини та 10% усіх козаків. Полкове місто мало повноцінне Магдебурзьке право і належало до так званих магістратських міст. У місті в дерев’яному замку розташовувалася московська залога, яка на 1677 р. становила  207 солдатів і стрільців з їхніми родини, озброєна потужною артилерією, вогнепальною та холодною зброєю (для порівняння: артилерія Чернігівського полку станом на 1737 р. мала лише 2 гармати). В Чернігові мешкав чернігівський архієпископ, який за своїм статусом був другою, а часом і першою, особою в церковній ієрархії Козацької державі. Потужні старшинські родини сконцентрували у своїх руках цивільну, військову, судову владу полку, нагромадили чималі статки, наприклад: 40 % посполитих належало чернігівським полковникам Полуботкам та Лизогубам, що дозволяло їм обіймати найвищі посади не тільки у полку, але й у Гетьманщині, будувати розкішні палаци та вишукані церковні споруди. Досвідчені фахівці готувалися у довгий час єдиному за своїм статусом навчальному закладі Лівобережної України – Чернігівському колегіумі. На гроші старшини та церкви були створені такі неперевершені зразки мистецтва, грандіозні як за розмірами, так і за художнім рівнем, як-от: шата Іллінської Богородиця, плакат “Дедикація ясновельможному Іоанну Мазепі”, двометровий сонячний годинник на південній стіні Іллінської церкви. У Чернігові працювала єдина за часів Гетьманщини стаціонарна друкарня Лівобережної України.

З нагоди 370-річчя створення Чернігівського полку в рамках заходів української громадськості до 370-річчя початку Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького в Чернігівському історичному музеї ім. В.В. Тарновського була створена виставка, на якій було репрезентовано низку оригінальних документів, зокрема:

Універсал Богдана Хмельницького від 3.05.1656 р., адресований чернігівському полковнику та міщанам, про надання млина на річці Білоус козацькому товаришу Оникію Силичу. Саме він через рік очолить Чернігівський полк і особисто підпише Переяславську угоду від 15.10.1659 р. та акт про обрання гетьманом Якима Сомка. На документі можна побачити автограф великого гетьмана та його державну печатку.

“Лист” чернігівського полковника Якова Лизогуба від 12.05.1688 р. на млин міщанам містечка Березного репрезентує намагання козацького полковника полегшити долю міщан у відбуванні загальнодержавних повинностей, адже саме посполиті та міщанство на Гетьманщині несли головний тягар цих повинностей, адже не мали привілеїв, які були встановлені Козацькою державою для козацтва та духовенства. На документі стоїть автограф полковника та його особово-посадова печатка, що відігравала роль полкової. На ній зображено особистий герб посадовця “Погоня польська” (рука в обладунку тримає шаблю, над нею – козацький хрест) та абревіатура із зазначенням імені та посади.

Заповіт чернігівського полковника Якова Лизогуба від 25.05.1698 р. знайомить з духовними цінностями людини модерного часу, її релігійним світоглядом. Окреслене коло осіб, яким заповідач довіряє виконати свою останню волю: чернігівський війт Осип Ієвлевич, чернігівський городовий отаман Мартин Половецький, чернігівський першодрукар, значний товариш Чернігівського полку Семен Ялинський. Ми бачимо підписи і печатки останніх. Комбінації військових та релігійних знаків (шабля, стріла, хрести, серце) вводять нас у містичний світ символіки та емблематики козацької України.

Лист чернігівського полковника Павла Полуботка від 8.05.1713 р. знайомить нас із соціально-побутовою сферою життя. Він сповіщає Ганну Забілу, представницю потужного роду ніжинської старшини, що не може приїхати на весілля її доньки, адже гетьман кличе у похід. Лист засвідчений підписом і гербовою печаткою полковника (зображено серце, простромлене навхрест двома стрілами, над серцем – хрест). Цікаво подивитися на автограф людини, яка, боронячи автономію Гетьманщини, кинула виклик самому Петру І. Саме за наказного гетьманства Павла Полуботка востаннє були сформульовані статті – вимоги українського козацтва до московського самодержця, у яких боронилися договірні підвалини стосунків між Москвою та Україною. Полуботок за це був жорстоко покараний – кинутий у сумнозвісну Петропавлівську фортецю.

Військовий бік діяльності полка репрезентовано у реєстрі бунчукових товаришів 1733 р. – представників вищої верстви козацької старшини, які були підсудні лише гетьману. Документ було складено для відбування ними караульної служби (саме так!), адже вони належали до корпусу, що діяв у складі російських військ під час війни за польську корону. У реєстрі – прізвища представників провідних родів Гетьманщини, тобто, на відміну від сучасної України, старшина не ховалася за посади, титули, маєтки, а чесно виконувала свої військові обов’язки, мала честь!

План та опис Чернігівської сотенної канцелярії 1781 р., між іншим, цікавий це й з огляду на те, що вже через рік буде скасований традиційний устрій козацької України, її автономний статус, почнеться імперська доба в її історії. Зовні споруда мали вигляд звичайнісінької української хати, побудованої з дерева, під солом’яною стріхою, хіба більшого розміру. Всередині – були кімнати для канцелярії, архіву, підсобні приміщення з відповідними меблями, як-от: столи, лавки, скрині. Це був сакральний, якщо можна так висловитися, центр сотенного життя-буття. Саме тут зазвичай зберігалися головні клейноди козацького самоврядування – прапор, або значок та печатка сотні.

На виставці представлений універсал останнього козацького гетьмана – Кирила Розумовського – від 29.01.1762 р. про призначення останнього чернігівського полковника – Петра Милорадовича. Як промовисто: останній гетьман –  останній полковник… Через два роки гетьман позбудеться булави, а Україна  – інституції гетьманату. Почнеться заключний етап ліквідації російською владою самобутньої державності українців.

Цікаві – останні рядки універсалу, де описана церемонія інавгурації полковника. У полкове місто прибували претендент та уповноважена від Генеральної військової канцелярії особа, яка перед полковою громадою зачитала імператорський указ щодо призначення. Особа ставала повним, дійсним полковником тільки після вручення їй полкових клейнодів, а саме, пірнача та прапора. У документі зазначено, що правовими підставами діяльності новопризначеного полковника є імператорські укази, Малоросійське право (Статут, Саксон та Порядок), гетьманські ордери. Універсал скріплений останньою гетьманською печаткою, яка поіменована “малороссийской национальной”, що свідчить про намагання К. Розумовського й у такий спосіб боронити українську автономію. Біля печатки – автограф останнього гетьмана козацької України; малюнок літер гострий, з нахилом, розмашистий, що свідчить про гарячкуватий, вибухонебезпечний, енергійний та амбіційний характер можновладця.

На виставці можна побачити печатку Чернігівського полку вже XVIII ст. Вона суттєво відрізняється від своїх попередниць XVII ст. На ній зображено коронованого одноголового орла, що тримає у лапі хрест, по колу – напис: “МАЛОРОССІИСКАГО ЧЄРНИГОВСКОГО ПОЛКУ ПОЛКОВАЯ ПЄЧАТЬ”. Перед нами – наслідок нівелюючих реформ Петра І у галузі геральдики, емблематики та військового прапорництва: все – стандартизовано, все – за єдиним імперським зразком. Козацьким традиціям у цій державі місця не було.

Старший науковий співробітник

кандидат історичних наук Ігор Ситий