Богослужбові тексти та іконографія Різдва Христового в колекції музею

Різдво Христове одне з найбільших християнських свят, яке входить до числа двунадесятих (25.12. ст. ст. / 07.01 нов. ст.). Це свято явлення Бога у плоті на землі. Боговоплощення – це фундаментальний догмат християнської віри, її зміст та сутність. Церковний устав говорить про Різдво як другу Пасху, одночасно підкреслюючи все ж таки більшу урочистість святкування Воскресіння Христового, період святкування якого довший.

Як і Великодню Різдву передує сорокаденний піст, хоч і менш суровий, який підготовлює вірян до свята. Особлива підготовка простежується і в богослужбових книгах. Різдву передують богослужіння двох останніх неділь, що присвячені згадуванню предків Христа по плоті та всіх праведників, що жили до народження Ісуса та чекали, коли прийде Спаситель світу. У Різдва, як і всіх двунадесятих свят, є особливі дні передсвята та післясвята. Тривають вони п’ять та шість днів відповідно. Всі гімнографічні особливості свята гарно відображені в музейному стародруці – мінеї за грудень місяць, виданій в друкарні Києво-Печерської Лаври в 1750 році (Інв. № Ак-561)[1]. Музейний екземпляр має в собі сліди активного використання книги. Сторінки закапані воском, особливо ті тексти, які виголошуються в вечірній період добового кола богослужінь. Так наприклад сторінки з каноном постраждали найбільше. Текст прикрашений гарною гравюрою, хоч і не великою по розміру, проте дуже витонченої роботи, детальною та багатофігурною. Підписана ксилографом «Димитрий, Л.».

Ідентичні гімнографічні тексти свята Різдва Христового містяться і в іншій богослужбовій книзі з колекції музею – «Анфологіон» (інв. № Ал-955)[2] (буквально: зібрання квітів,  від грецького άνθος – квітка). Це святкова мінея яка містить в собі зібрання текстів служб найбільших свят на весь рік. Видана в 1678 р. в Новгород-Сіверській друкарні. В центрі заставки гравюра Різдва в медальйоні. Незважаючи на невеликий розмір всі елементи добре видно, що свідчить про майстерність гравера. Обидві книги прикрашені чудовими заставками, гравюрами, кінцівками та буквицями.

І гімнографія свята, і його іконографія виражають догматичне вчення Церкви. Літературною і живописною мовами перед слухом та зором вірян наскільки це можливо відкривається таємниця Боговоплощення. Ікони Різдва Христового дуже близькі за змістом з богослужбовими текстами. Вони наповнені багатьма символічними подробицями та деталями.

Так Богоматір зображується сидячою в знак того, що народила Христа безболісно. Це підкреслюють і святі отці в своїх словах на Різдво Христове, зокрема святитель Димитрій Ростовський  в «Четьї-Мінеї». В «Сказании о Рождестве Господа Бога» він говорить: «Народила без болю Господа нашого Ісуса Христа… оскільки зачала в чистоті, то й народила без болю» (книга житій святих за грудень-лютий (Інв. № Ал-410)[3], 1695 р. друкарня Києво-Печерської Лаври. Свого часу власником був український історик Олександр Лазаревський. Біля заголовку «Сказанія…» залишена олівцем помітка власника – «читалъ»).

Важливим сюжетом в іконографії Різдва є явлення янголів, що славословлять Бога та сповіщають пастухів про народження Спасителя. Останні ж йдуть до печери щоб поклонитись Богонемовляті. Іконографія, як і богослужбові пісноспіви, говорять про радість неба і землі від народження Христа. Ясла Ісуса обступили віл та осел, що зігрівають Його своїм подихом. Одне з центральних місць в композиції займає зірка, що привела волхвів до Христа. Слід зазначити, що і в тропарі Різдву, пісноспіву, що відображає суть свята, акцент поставлений саме на значені Віфлеємської зірки – «Різдво Твоє, Христе Боже наш, засяяло світові світлом істини: в ньому бо ті, що зіркам служили, від зірки навчилися кланятися Тобі – Сонцю правди».

В вищезгаданих музейних гравюрах не зображені волхви, ще одна важлива частина іконографії Різдва. Звичайно причиною цьому є обмеженість площі гравюр, які і так достатньо сюжетно заповнені.

На іконі XVIII ст. з музейної колекції (інв. № Ви-2156) також зображуються саме пастушки, що підходять до печери. Ікона була частиною іконостасу однієї з церков містечка Борзна. На ній дуже виразна та найбільша за об’ємом постать благоговійно зосередженого Йосифа Обручника – невід’ємної фігури в іконографії Різдва. В руках він тримає довгий посох – символ мандрівника. Маленька постать Христа в оточені дорослих підкреслює ступінь добровільного самоумалення та самоприниження Сина Божого. Іконописець через фарби показує, що любов Бога до людини відкрилась через повне смирення Творця. Заради людини та її спасіння Бог став Людиною. Ця богословська таємниця виражається терміном кенозис (з грецької κένωσις – умалення, виснаження).

Всі ікони та богослужбові тексти свята Різдва Христового несуть в собі важливий повчальний зміст. Розглянуті нами музейні артефакти свідчать про те з яким старанням та любов’ю відносились майстри до своєї роботи. Друкарі, ксилографи, іконописці надавали велике значення кожній деталі, наповнювали її глибоким символізмом, розуміння якого є важливим для осмислення згадуваного сюжету з Священної історії.

Старший науковий співробітник музею,
кандидат богослов’я Мирослав Май-Борода

[1] Колекція кириличних стародруків із зібрання Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського: Каталог /Упорядники С.О. Половникова, І.М. Ситий. К., 1998. С. 40

[2] Там само. С. 124

[3] Там само. С. 26