Військово-історичний музей
Утворений як музей бойової слави 1-ї гвардійської армії за ініціативи ветеранів війни і громадськості, музей розміщений у спеціально збудованому приміщенні. Перших відвідувачів прийняв 9 травня 1985 р. З 1992 р. став військово-історичним відділом Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського.
Експозиція музею складається з двох розділів і ряду постійно діючих та тимчасових виставок. Експозиція «Військова історія Чернігівщини» побудована у 1988 р. За час свого існування значно оновлена, доповнена новими експонатами і темами, такими як «Військове будівництво доби Української революції», «Бій під Крутами», «Участь чернігівців у локальних воєнних конфліктах другої половини ХХ ст.», «Створення армії незалежної України», «Діяльність Чернігівського прикордонного загону». Розділ «Бойовий шлях колишньої 1-ї гв. армії» був створений у 1985 р. У 1999 р. проведена його повна реекспозиція. Працюють постійні виставки «Слава українського козацтва», «Чернігівці на фронтах німецько-радянської війни», «Визволення Чернігівщини від нацистських загарбників», “На наших плечах Україна” (участь чернігівців в АТО).
Фонди музею нараховують понад 13 тис. одиниць зберігання, переважна більшість яких пов’язана з історією Другої Світової війни. Окрім того, формуються колекції пам’яток, які висвітлюють події Першої Світової війни, Української революції, військове будівництво 20-х – 30-х років ХХ ст., організацію і діяльність оборонних товариств, участь наших земляків у локальних війнах другої половини ХХ ст., у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, історію Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків тощо. Це документи, фотографії, зброя, нагороди, військове спорядження, особисті речі, робочі інструменти, якими користувалися представники різних родів військ, живописні і графічні твори, книги. Окрему колекцію становлять матеріали про бойовий шлях 1-ї гв. армії.
Музей підтримує тісні зв’язки з військкоматом, територіальним управлінням «Північ», організаціями ветеранів війни і праці, воїнів-афганців, чорнобильців, колишніх малолітніх в’язнів фашистських концтаборів і остарбайтерів, пошуковцями, широко залучає їх до проведення різноманітних масових заходів – тематичних вечорів, уроків мужності, зустрічей, конференцій. Має виставкову і кіно-лекційну зали.
«Лісоград»
Музейно-меморіальний комплекс партизанської слави «Лісоград» створений у 2009 р. З 2011 р. – філія Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Розташований за 26 км від районного центру – м. Сновськ і за 98 км від Чернігова.
Мета його діяльності – на основі наукових досліджень, оригінальних документів і реліквій всебічно висвітлити історію партизанського руху на Чернігівщині у 1941–1943 рр., створити базу даних про партизанські формування й учасників руху Опору, дати можливість зануритися в атмосферу партизанського життя, певною мірою стати співучасником тих подій.
У складі комплексу діють: Музей історії партизанського руху на Чернігівщині у 1941–1943 рр. і Меморіальний партизанський табір «Лісоград».
Партизанський табір розташований у лісі на місці, де взимку 1942 р. і навесні 1943 р. базувався обласний партизанський загін (потім – з’єднання). Тут збереглися контури землянок, рови й окопи; п’ять землянок відбудовані і доступні для огляду. Текстовий матеріал – спогади учасників партизанського руху, витяги зі щоденників партизанських командирів, анотації про функціональне призначення землянок, а також фотографії розповідають про повсякденне життя у партизанському таборі. Ефект присутності створюють накази і стіннівки, вивішені на дошці біля «штабної землянки». Для того, щоб ще більше зануритися в атмосферу партизанського життя, відчути себе певною мірою співучасником подій, відвідувачі можуть попити води з «партизанського» колодязя, приготувати їжу у «партизанській» печі.
Музей історії партизанського руху на Чернігівщині у 1941–1943 рр. розташований за 10 км (лісовою дорогою – 7) від села Єліне. З початком німецько-радянської війни, понад 200 жителів села були мобілізовані до Червоної армії, 84 – пішли в партизанський загін, 28 єлінців стали партизанськими зв’язківцями. 23 березня 1942 р. окупанти спалили село і закатували майже 300 його мешканців. У 1962 р. Єліне отримало статус партизанського села.
«Жило село» – назва першого розділу експозиції. Тут можна побачити нехитре хатнє начиння, характерне для кінця 1930-х рр., книги, патефон, на столі – документи про закінчення школи і чернігівські газети 1941 р. із рекламою вишів – цілком мирне життя. А поряд – «Більшовик» від 24 червня 1941 р. із промовою В. Молотова про початок війни. Фотографії, документи, побутові речі, розповідають про те, що приніс «новий порядок» мешканцям міст і сіл краю.
У розділі, присвяченому організації партизанського руху на тимчасово окупованій території, увагу привертають партизанська гармата – єдина, що збереглася в Україні і кітель партизанського командира Героя Радянського Союзу М. Попудренка.
Наступний зал відтворює інтер’єр партизанської землянки. Надзвичайно насичений речовими експонатами, у тому числі меморіальними, він дозволяє уявити нелегке партизанське життя, їхній побут, години дозвілля. Окрема розповідь стосується диверсійно-підривної діяльністі партизанських загонів, яка завдавала найбільшої шкоди ворогові. Емоційний вплив на відвідувачів справляє не лише художнє вирішення теми, а і звуковий супровід у залах музею.
«Садиба родини Лизогубів»
Садиба Лизогубів — комплекс споруд та інших об’єктів, що створювався у седнівському маєтку Лизогубів з кінця XVII до початку ХХ ст. Розташована вздовж високого правого берега р. Снов у південній частині Седнева. Почала формуватися наприкінці XVII ст., коли містечко стало маєтністю козацько-старшинської родини Лизогубів. Перший власник – Яків Лизогуб. У середині ХІХ ст. садиба перетворюється на архітектурно-парковий ансамбль. У 1830-х рр., після залишення державної служби, тут оселився Андрій Лизогуб, сюди ж переїхав і його брат Ілля. У кінці 1860-х рр. маєток перейшов до Дмитра Лизогуба, пізніше до Федора Лизогуба.
У садибі Лизогубів у різні роки бували багато діячів культури: Тарас Шевченко, Лев Жемчужников, Леонід Глібов, Борис Грінченко, Опанас Сластіон та ін.
Частина споруд дійшла до наших днів у перебудованому вигляді. Збереглися: Воскресенська церква, що була родинною усипальнею Лизогубів, і кам’яниця, обидві – 1690 рік; флігель, невеликий грот, кам’яний місток через старовинний рів, залишки оранжереї – фундамент та підпірні стіни. З малих форм паркового ансамблю збереглася також альтанка Глібова (1-а половина ХІХ ст.). На місці дерев’яного житлового будинку в ХІХ ст. споруджено одноповерховий цегляний.
Седнівський парк (нині – парк імені Т. Г. Шевченка), що є частиною садиби, має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва (з 1972). Парк в англійському (вільному) стилі.
Проводяться екскурсії по території садиби, на виставці “Андрій Лизогуб – художник-аматор”. Створюються тимчасові виставки.
Щороку відбувається свято “Седнівська осінь” (інф. див. на сайті: www.choim.org).
