До 175-річчя Василя Тарновського

Одним з різновидів поясного жіночого вбрання українок є плахта. Плахта – одяг, який складається з двох довгих (до 180 см – повна плахта) полотнищ шириною до 50 см, на дві третини зшитих між собою краями. Носили її, склавши удвоє зашитим кінцем під низ. Другий, не до кінця зшитий, кінець лягав на нижній, його крила розходилися, прикриваючи жіночу постать з боків. Плахту закріплювали на талії поясом, спереду одягали запаску. Відомі джерела надходження вказують на широке побутування цього виду поясного жіночого одягу по всій Чернігівщині: його носили і прості жінки, і представниці козацької старшини; в останніх побутували плахти, ткані шовковими нитками.

Колекція тканих плахт Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського налічує 84 одиниці збереження: як цілих речей, так і фрагментів, які датуються серединою ХVIII – початком ХХ століть.

Оскільки плахту могла виткати не кожна жінка, їх купували. Дорога, ткана перебором, повна плахта була не всім доступна, тож виготовлялися ще й неповні плахи. Вони були удвоє коротшими з повністю зшитими полотнищами.

Характерною особливістю декору плахти є її картатість. Картки утворювалися перетинанням різноколірних орнаментальних смуг основи та піткання. Виткана таким чином плахта звалася простою, часто – рябенькою, а техніка ткання – плахтово-човниковою. Складнішою, плахтово-перебірною технікою ткалися так звані плахти-закладанки, картки яких були “розкреслені” вузенькими подвійними або потрійними лініями і заповнювалися різного кольору геометричними мотивами. Найпоширенішими були мотиви чотиричастинних ромбів, ромбів з відростками, розеток, зірок, хрещатих мотивів. Вони густо вкривали ті частини плахти, які були добре видними – крила та частину зшитого кінця, що виглядав ззаду з-під розтулених крил. Центральна частина виробу декорувалася скромніше.

Один зразок плахтового ткання музейної колекції походить із зібрання Василя Тарновського. Це – невеликий фрагмент, розміром 36 х 56 см; орнамент – ромби, ромби з відростками, трикутники тощо – витканий по синьому тлу гірчичними шовковими нитками, у декорі присутні також білий і червоний кольори. Датується серединою – кінцем ХVIII ст.

Ще одну унікальну плахту маємо завдяки В.В. Тарновському. Синя вовняна тканина суцільно вкрита ромбами, квадратами, розетками, деревоподібними мотивами, тільки не тканими, а вишитими різнокольоровим шовком. Композиція вишивки нагадує народні жіночі сорочки ХІХ ст. Плахта виготовлена у середині ХVIII ст. і, безперечно, дуже коштовна.

У ХХ ст. це вишукане вбрання остаточно витіснили з побуту спідниці.