«Кобзар» Івана Нечуя-Левицького

Чернігівський історичний музей імені В. В. Тарновського славиться своїми культурними скарбами, які зберігаються в його бібліотеці та фондах. В останні роки у музеї популяризація та вивчення культурних скарбів українського народу, проявів його незламного національного духу набули особливої ваги в умовах російсько-української війни.

Серед раритетних книг музейної бібліотеки вирізняється унікальний «Кобзар», який належав видатному українському письменнику, етнографу і педагогу, знаному найперше, завдяки таким своїм оповіданням, як: «Кайдашева сім’я» та «Микола Джеря». Цілком зрозуміло, що мова йде про видатного українця – Івана Нечуя-Левицького (1838–1918), якому 25 листопада (за новим стилем) виповнюється 185 років від дня народження. Про те, що «Кобзар» належав саме письменнику свідчить дарчий напис від української інтелігенції другої половини ХІХ ст. на форзаці книги: «Дорогому Ивану Семеновичу / 1 цвітня 1889 р.» Під цим дарчим написом знаходяться автографи таких видатних українців: композитора, піаніста і диригента – Миколи Лисенка (1842–1912); лексикографа, мовознавця, фольклориста та громадського діяча – Павла Житецького (1836–1911); педагога, філолога і громадського діяча – Володимира Науменка (1852–1919); мовознавця і етнографа – Костянтина Михальчука (1841–1914); мовознавця, фольклориста, журналіста та історика – Івана Новицького (1844–1890); письменника, етнографа і мистецтвознавця – Василя Горленка (1853–1907). Останній підпис серед них поки що не ідентифіковано. Втім, цілком зрозуміло, що подарунок був зроблений когортою людей, які знали і глибоко шанували літературний талант Івана Степановича та його здобутки з популяризації, розвитку української літератури та мови. Загадкою залишається дата дарування книги. На 1889 рік письменник мав святкувати своє 51-річчя і народився він восени, а не весною. Можемо припустити, що «Кобзар» був подарований з нагоди чергового ювілею творчої діяльності письменника. Однак перші оповідання письменника були надруковані у Львові 1868 року і дані щодо подальших ювілеїв різняться. Наприклад, І. Франко вказував, що 1895 року він святкував 25-річчя літературної діяльності[i]. М. Грінченко повідомляла про ювілей у 1893 р.[ii] С. Єфремов писав про черговий ювілей письменника 1904 р.[iii] Тому, якщо б ювілей припадав на 1889 рік, то його літературна діяльність мала б припадати на 1870 рік, що не відповідає дійсності. Зовсім інша річ, коли б сам Іван Степанович суб’єктивно вважав серйозним початком своєї літературної діяльності саме цю дату. У такому б випадку ювіляр святкував би саме у цей рік своє 20-річчя на літературній ниві, але однозначно стверджувати це неможливо. Тому питання щодо свята чи події на честь якої було б подаровано даний «Кобзар» письменнику поки залишається відкритим.

Вибір подарунка був обумовлений тим, що всі з оточення письменника знали його як палкого шанувальника і послідовника Т. Шевченка. Він прочитав «Кобзар» ще як був молодим хлопцем[iv]. Читання збірки творів видатного українського поета мало визначальний вплив на подальший життєвий шлях майбутнього письменника і публіциста. Можна стверджувати, що Тарас Григорович став для нього високим взірцем літературної майстерності, а дух його творчості пронизував червоною ниткою все життя літератора. Тож, вибір такого подарунка цілком зрозумілий.

Пізніше цей «Кобзар», як відомо з дарчого автографа самого Івана Семеновича на тому ж форзаці, було передано ним у 1916 році, тобто приблизно за рік або півтора до його смерті, «В киівський городский музей…» (зараз Національний музей історії України). Чому приблизно? Бо він не вказав точної дати дарування. Як він потрапив до Чернігова, то це поки залишається таємницею. Можемо лише припустити, що «Кобзар» під час Другої світової війни, коли багато музейних предметів з України евакуювались в тилові регіони тогочасного Радянського Союзу і там деякий час переховувались, при поверненні назад випадково потрапив з іншими речами до нашого музею, де й знаходиться зараз у музейній бібліотеці.

Книга у задовільному стані. Її розмір: 190 х 274 мм. Палітурка з міцного і досить товстого картону обтягнутого шкірою чорного кольору із золотим тисненням рослинно-орнаментованих рамок по краям верхньої та нижньої палітурних кришок, на середині верхньої витиснуто назву книги («Кобзар») з квітковим букетом ліворуч, нижче уривок з твору та факсиміле підпису поета, на корінці рослинно-геометричні орнаменти, слова «Шевченко // КОБЗАРЬ». Книжковий блок із позолоченим обрізом. Форзац темно-синій, майже чорний, з золотим «рослинним» малюнком. До корінця було прикріплене плісе, тобто закладка, з тонкої смужки блакитної тканини. Зараз вона знаходиться між сторінками книги відокремлена від корінця. На початку видання, перед титулом, наявний шмуцтитул з назвою «Кобзарь». На фронтиспісі книги вміщено портрет поета з підписом: «печ[ать]. со стали Ф. А. Брокгауза в Лейпцігѣ». На титулі зазначено назву: «Т. Г. Шевченко// Збирныкъ творивъ // Томъ Першый // Кобзарь». Нижче надрукована цитата: «Обнимите, браты мои,// Найменшого брата,// Нехай маты усмихнеться,// Заплакана маты!». По краям сторінки розміщена рамка з геометричним помаранчево-темно-синім орнаментом. Наприкінці книги між двома сторінками перед форзацним аркушем по центру сторінки знаходиться орнаментована рамка з текстом: «№ 80// Склад выдання у Кыеви у кныгопродавця Лукы Васыльевыча // Ильницкого, Крещатицкая площадь, домъ Дворянства; въ Петер-//бурзи у кныжному склади при типографіи М. М. Стасюлевыча, // В[асильевский]. О[стров]., д. № 7».

Книгу надруковано у 1883 році (140 років тому) в типографії В.С. Балашева у Петербурзі. Палітурка створена у петербурзькій майстерні «В. Крюнь» за адресою «Казанская 37…», про що свідчить приклеєна наліпка з тисненою овальною печаткою майстерні білими літерами на помаранчевому фоні (своєрідна реклама й знак якості палітурної майстерні) в кінці книги на недекорованому боці форзацного аркуша.

У цій книзі твори Т. Шевченка надруковано з ініціалами на дорогому веленовому папері українською мовою, але транслітеровано російськими літерами, тобто передано так званою «ярижкою». Твори розташовані у хронологічному порядку за часом їх публікації. Збірка також доповнена історичною драмою Тараса Григоровича «Назар Стодоля». Всього в такій розкішній палітурці було виготовлено 100 примірників «Кобзаря» і кожен з них мав свій власний номер[v]. Один із них знаходиться нині в фондах Національного музею Тараса Шевченка в Києві[vi].

Тобто, примірник Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського є рідкісним та унікальним виданням, своєрідним скарбом української культури, який потребує популяризації серед чернігівців та українців загалом.

                                                                          Науковий співробітник музею,

                                                                  кандидат історичних наук Валентин Ребенок

[i] Франко І. Ювилей Івана Левицького (Нечуя). Літературно-науковий вістник. 1905. Т. 29. Ч. II. С. 36.

[ii] Терещенко О. Повсякдення життя та творчості І. Нечуя-Левицького: очима сучасників. Український історичний збірник. 2017. Вип. 19. С. 375-376.

[iii] Єфремов С. Іван Левицький Нечуй. Київ-Лейпціґ: Головна українська накладня, б. д. С. 43.

[iv] Павлова О. Ф. Роль Т. Г. Шевченка у розвитку творчої особистості І. С. Нечуя-Левицького. Архіви України: наук.-практ. журн. К.: 2014. № 5-6, С. 60.

[v] Бєляєва Л. В., Войченко І. Д. «Кобзар» Т. Г. Шевченка у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: бібліографічне дослідження / НАН України, Нац. б-ка України імені В. І. Вернадського; редкол.: О. С. Онищенко (голова) та ін.; наук. консультант В. С. Бородін. К., 2014. Електронне джерело: http://irbis-nbuv.gov.ua/E_LIB/PDF/EIF000100.pdf С. 39-41.

[vi] Там же. С. 41.