Перший номер колекції Василя Тарновського

У колекції Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського зберігається твір викладача і ректора Києво-Могилянської колегії, архімандрита Чернігівського Єлецького монастиря, українського дипломата, письменника та філософа ХVІІ ст. Іоаникія Галятовського – «Ключ разумінія» 1659 року (№ Ал-953).

Серед предметів козацької доби «Каталога украинских древностей коллекции В.В. Тарновского» (Київ, 1898 рік), зустрічаємо перелік з 42-х стародруків ХVІ-ХVІІІ ст. Як відомо, меценат та поціновувач старовини Василь Тарновський збирав книги виключно українських друкарень (Острог, Львів, Київ, Чернігів, Почаїв). «Найстарішою» книгою у збірці була острозька «Біблія» 1580 р., «наймолодша» – київський «Новий завіт» 1798 р. Серед цих стародруків під № 800 зустрічаємо твір Іоаникія Галятовського «Ключ разумінія» (Київ, 1659 рік). До «Ключа разумінія» згодом були додані «Казання приданиї до книги Ключ разумінія названої» І. Галятовського (Київ, 1660 рік). Два твори  знаходяться у одній шкіряній обкладинці з тисненням пізнішого часу (назва виконана латинським шрифтом).

У зібранні відомого мецената зберігався ще один твір авторства І. Галятовського «Месія правдивий» (Київ, 1669 рік). Вочевидь, він і зараз  зберігається у музеї (№ Ал-351). У колекції Василя Тарновського таким чином зберігалося три твори українського письменника ХVІІ ст. Іоаникія Галятовського.

На корінці книги можна побачити наклейку-папірець з зображенням дворянської корони, під якою, на тлі горностаєвої мантії (символізує князівський рід), бачимо герб Тарновських («Леліва»). Знизу, на папірці чорнилом позначено «№ 1.». Можна припустити, що, коли власник колекції українських старожитностей Василь Тарновський-молодший проводив «інвентаризацію» своєї бібліотеки або ж частини зібрання, то міг поставити цей порядковий номер. Також, ймовірно, вже після смерті мецената, хтось міг випадково переклеїти папірець з номером з іншої книги.

У 1659 р. в друкарні Києво-Печерської лаври І. Галятовський опублікував свій перший друкований збірник проповідей під назвою «Ключ разумінія», наприкінці якого згодом вмістив перший в Україні курс гомілетики (мистецтво проповіді) – трактат «Наука або способ зложеня казаня». «Ключ разумінія» він витримав 4 редакції (1659 і 1660 рр. – київські видання, 1663 і 1665 рр. – львівські видання). У «Ключі» містяться передмова до священиків і мирян, «казаня» на різні святкові дні, 14 повчань, «наука або способ сложеня казань», «чудеса пречистої Богородиці».

Сам Іоаникій Галятовський походив з Волині. Закінчив Києво-Могилянську колегію. Був учнем та однодумцем Лазаря Барановича. Працював викладачем риторики, а згодом, став ректором, очоливши Києво-Могилянську колегію (кінець 50-х –60-ті рр. ХVІІ ст.).

Займаючи посаду ігумена Києво-Братського монастиря і ректора Києво-Могилянської колегії, І. Галятовський конфліктував з місцеблюстителем київської митрополії мстиславським єпископом Мефодієм (ніжинський протопоп Максим Филимонович), до якого була вороже налаштована значна частина українського вищого духовенства, через те, що єпископ був ставлеником московського патріарха. Відтак, українське духівництво не визнавало влади єпископа. У 1664 р. суперечності між І.Галятовським і Мефодієм настільки загострилися, що ректор колегії був змушений  залишити Київ. У одному з своіх листів І. Галятовский прямо стверджував, що поїхав з Києва, “понеже отецъ Мефодій зело его оскорбил и гонил”. У 1664 р. І. Галятовський оселився у Львові, де київського ректора підтримав львівський єпископ Афанасій Желиборський. З 1668 року і до своєї смерті І. Галятовський мешкав у Чернігові. За підтримки чернігівського архієпископа Лазарая Барановича він став архімандритом, очоливши Єлецький чоловічий монастир.

У цей час, серед інших справ, І. Галятовський брав участь у зустрічі олександрійського патріарха Паісія, який пробув деякий час у Чернігові в серпні 1672 р., брав участь в обранні гетьманом Івана Самойловича у 1676 р., розбирав суперечливу справу Л. Барановича з ніжинським протопопом Симеоном Адамовичем (провокатор та агент московії) про церковні маєтності, при чому разом з іншими духовними людьми підписався під вироком про позбавлення С. Адамовича протопопії та про ув’язнення його у монастир за наклеп на І. Самойловича.

Помер І. Галятовський 2 січня 1688 року  «пожив богоугодно,  преставися в старости в 1688 году месяца януария 2 дня, положен есть в храм Успения пресвятой Богородицы, под формою своею» у Чернігові.

У «Ключе разумінія» І. Галятовський розрізняє фізичну церкву, тобто храмову будівлю, «учинену з каменю або з дерева», та невидиму, духовну церкву. Остання наділяється епітетом «сад-виноград», у якому визрівають найвищі духовні плоди. Відповідно до християнської традиції, мислитель називає церкву «тілом Христовим», структура якого уявляється у такий спосіб: святі мученики – це волосся, пророки – очі, законники – зуби, єпископи – шия, царі праведні, гетьмани, воєводи – руки. Церква може бути сильною своєю вірою, на крилах якої вона піднімається до неба.

Водночас церква перебуває в оточенні світських інститутів, земних спокус, тому вона нагадує корабель, який пливе по бурхливому морю. У символічно-образній формі І. Галятовський прагне визначити місце церкви у цьому світі, розмірковує над співвідношенням церкви й держави. У ХVІІ ст., коли частина України ще перебувала під владою Польщі, професори Києво-Могилянської колегії прагнули довести зверхність національної православної церкви як «першої влади» по відношенню до королівської держави – «другої влади».

«Ключ разумінія», в якому автор розмірковує про роль церкви, написаний в кінці 50-х років ХVІІ ст., коли Лівобережна Україна вже була окупована Московією, але українська церква ще кілька десятиліть (до 1686 р.) не визнавала зверхності московського патріарха і царя. Вона залишалася значний час останнім бастіоном боротьби за українську самостійність. Іоаникій Галятовський, як і його наставник чернігівський архієпископ Лазар Баранович, були змушені коритись царській владі, шукаючи у неї матеріальної та політичної підтримки для вирішення окремих церковних проблем, але він відстоює позицію своїх попередників у розумінні співвідношення ролі церкви й держави в суспільстві: українські гетьмани, московські царі і воєводи називаються лише руками церкви, яка має ними керувати (теократія).

На сьогодні у Чернігівському історичному музеї ім. В.В. Тарновського зберігаються чотири твори українського письменника ХVІІ ст. Іоаникія Галятовського, які були видані у друкарні Києво-Печерської Лаври та типографії Михайла Сльозки (Львів). До музейної колекції вони потрапили із зібрань Василя Тарновського та Чернігівського єпархіального сховища старожитностей.

Максим Блакитний, Ігор Ситий