130 років від дня народження Олександра Довженка

10 вересня 2024 року виповнюється 130 років від дня народження нашого відомого земляка, уродженця селища Сосниця – Олександра Петровича Довженка.

Олександр Довженко – визнаний світом кінорежисер, світову славу якому приніс кінофільм «Земля» (1930 р.), що ввійшов до складу дванадцяти найкращих кінострічок ХХ століття. Олександр Петрович – сценарист, засновник українського поетичного кіно, літератор, і найголовніше – люблячий син України.

Початок  його дорослого життя співпав з активною фазою Української революції 1917–1921 років: Довженко став не тільки спостерігачем, а її учасником.

Логічним завершенням пошуків свого місця у житті став прихід у кіномистецтво, в якому залишив спадщину світового значення, допоки у творчий процес не стала втручатися партійна цензура, котра намагалася контролювати всі сфери життя.

Життя славетного земляка, як і кожної людини, було сповненим протиріч. Тонкий, проникливий розум дав йому змогу збагнути трагедію України, що опинилася під владою тоталітарного режиму, за багато років до того, як сьогодні ми, спираючись на відкриті  архіви та документи, можемо аналізувати драматичні сторінки нашої історії.

Талант митця ще однією гранню розкрився в роки Другої світової війни. У роки війни Довженко – кінорежисер начебто відходить на другий план.

На перший виходить Довженко – письменник та публіцист. Сокровенні роздуми знайшли відображення на сторінках «Щоденника», який він почав вести у 1941 р. Це філософське осмислення долі українського народу, історії нації. І через десятиріччя роздуми автора актуальні, написані ніби сьогодні. Одне з них: «На українських ланах і селах в огні і полум’ї вирішується доля людства, вирішується велетенська проблема світової гегемонії, вирішується доля людства на нашій недолі. Така нещаслива доля наша. Така наша доля нещаслива» («Щоденник», 5 квітня 1942 р.).

Любов Олександра Петровича  до України втілилася у кіноповісті «Україна в огні». Тривалий час О. Довженко був розлучений з Україною. Він тяжко хворів і мріяв про повернення на рідну землю. Проте змушений був до самої смерті працювати та жити у Москві – так владі було простіше його контролювати.

Сьогодні Довженко повертається до нас знову, у своїх фільмах, творах. У Чернігівському обласному історичному музеї імені В. В. Тарновського традиційно до ювілеїв земляка створювались виставки: у 1994 році  у Військово-історичному музеї була створена перша, біографічна. Згодом – тематичні виставки, які розкривали  його творчу діяльність, акцентували увагу на непростому життєвому шляху або  це були  виставки за творами Олександра Петровича.

Сучасні події війни змушують музеї працювати в нових умовах. На жаль, можливість експонування музейних експонатів  сьогодні обмежена, це впливає на виставкову діяльність. Тому і пригадуються минулі «довоєнні»  виставки з ностальгією і вдячністю колегам –  музейникам, які завжди допомагали. На всіх  наших виставках були  представлені фото, архівні документи, особисті речі митця з Сосницького літературно-меморіального музею О.П. Довженка. Сьогодні ми вітаємо колег з ювілеєм земляка. З приємністю згадуємо спілкування з щирими, відкритими, доброзичливими, готовими до співпраці співробітниками меморіального музею.

Вдячні колективу Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана за твори, котрі доповнювали історичну частину наших виставок художніми образами.

З вдячністю згадуємо співпрацю з акторами Молодіжного театру Олексієм Бишем та Любов’ю Веселовою. Одну з виставок за сторінками «Щоденника» та літературними творами періоду війни актори доповнили майстерним виконанням творчої постановки, на основі цих творів.

Щирі слова подяки всім колегам, хто долучається до збереження пам’яті.

Тож, шануймо талант співця Зачарованої Десни, великого люблячого сина України, нашого земляка Олександра Петровича Довженка. І, можливо, це ще один з приводів погортати сторінки його творів: зануритись у неповторне, чутливе світосприйняття, замислитись і проаналізувати наше минуле.