Чернігівський державний музей ІІ. У колишньому Сільбанку

21 березня 2026 року

 Чергове 100-річчя   

Розповідаючи про історію виникнення і розвитку Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В. Тарновського, ми зупинилися на тому, що п’ять музеїв міста, переживши Першу світову війну, революцію і зміну державного устрою, опинилися під керівництвом спільного органу управління – відділу народної освіти. Це дозволило провести їхню реорганізацію, визначити головні завдання і напрямки діяльності кожного, позбавитися паралелізму в роботі, непотрібної конкуренції. На наукові рейки поставили не лише роботу кожного закладу, а й організацію музейної справи в Чернігові, чому раніше заважали відомчі бар’єри. Визначення профілю кожного музею і здійснення перерозподілу, обміну музейними предметами дозволило ефективніше використовувати і поповнювати наявні та формувати нові колекції. 1923 року музеї юридично стали відділами одного закладу – Чернігівського державного музею, а у вересні 1925 припинили роботу в своїх старих оселях і почали переселятися в нове, спільне для всіх, приміщення, фізично ставали частинами єдиної установи[1].

Переїзд потребував багато зусиль і часу, та через два місяці ЗМІ сповіщали, що Чернігівський держмузей вже перевезено у призначений для нього будинок на вулиці Селянській (колишня Володимирська), де перед тим містилися Окружне земельне управління і Сільбанк[2]. Але треба було не просто перевезти музейні предмети, бібліотеку, архів, наявне обладнання, а й побудувати експозиції, маючи  при тому обмежений ресурс – і кадровий, і матеріально-технічний.

Опанувати відразу все приміщення було неможливо, тим більше, що й інші роботи – дослідницькі археологічні й етнографічні та збирацькі експедиції, обстеження й охорона нерухомих пам’яток тощо – не припинялися. Було вирішено експозиції робити і відкривати для відвідувачів поступово, першими, 100 років назад, почали працювати відділи історичний, етнографічний та культів: «У неділю 21 березня [1926 р.] відкривається для одвідування Чернігівський державний музей, що влаштувався в будинку  колишнього Сільбанку (Селянська, № 3). Вхід для селян і червоноармійців – вільний. Для учнів – 5 коп., для членів профспілок – 10 коп., для інших – 15 коп. Музей відчинено  від 11 до 4 год.», – читаємо в газеті[3].

Історичний відділ значною мірою було створено на основі збірки Музею українських старожитностей ім. В.В. Тарновського. «Зібрана найвидатнішим аматором української старовини відомим чернігівцем В.В. Тарновським за участю другого славного чернігівця О.М. Лазаревського» колекція у чотирьох залах розповідала про українське життя і культуру від середини ХVІІ до кінця ХVІІІ століття. У першій залі розмістили портрети українських гетьманів, клейноди, коштовну зброю військової старшини, порохівниці, кресала, каламарі тощо; у другій – портрети представників військової старшини, у тому числі жіночі, гармати й речі військового побуту; у третій – портрети українських діячів і членів їхніх родин другої половини ХVІІ – початку ХVІІІ ст., «виключно цінний український жіночий одяг – кунтуші, кораблики, черевички», слуцькі пояси, українське гаптарство, срібний і скляний посуд; у четвертій – український побут другої половини ХVІІІ ст., «коли вплив російської культури витіснив українські старі національні риси»[4].

 Третя зала історичного відділу.

Поштівка «Зала доби торговельного капіталізму ХVІІ–ХVІІІ ст.»

Іншою вагомою складовою частиною відділу було зібрання історико-археологічного відділу (колишній Музей ЧАК, або З’єднаний музей), у першу чергу це стосувалося підвідділів археології та «Старий Чернігів», нумізматики й історії цехів. 

Поштівка «Зала передісторичної доби»

У серпні 1926 відкрилася зала українських письменників Т. Шевченка, ,П. Куліша, Л. Глібова. У 1927 році створили «куточок» Коцюбинського та нумізматичний кабінет. Почали організовувати відділ революції (революційних рухів), який розповідатиме про громадських і політичних діячів Чернігівщини від декабристів до теперішнього дня, використовуючи як джерело архів колишнього губернського жандармського управління[5]

Зала українських письменників перед організацією виставки «Т.Шевченко»

Відділ культів увібрав колекцію Чернігівського єпархіального сховища старожитностей, культові пам’ятки З’єднаного музею й зібрання В.В. Тарновського, а також предмети, виявлені при обстеженні церков і монастирів Чернігівщини у 1920-х роках. В його залах експонувалося чимало першорядних пам’яток золотарства й гаптування, ікони й іконостаси, Євангелія в коштовних оправах і дзвони ХVІІ–ХVІІІ ст. Серед літургійної металопластики, облачення, рукописів і друкованих праць можна було побачити меморії замовників і дарувальників пам’яток з усіх верств суспільства та твори українських релігійних діячів і майстрів. Привертали увагу і сьогодні добре відомі нам шата кіота ікони Троїцько-Іллінської Богородиці, дзвін П. Полуботка, хрест, яким нагородили Чернігівський полк за взяття фортеці Азов у 1696 р. тощо. А дзвін, вилитий у 1739 році майстром Андрієм Йосифовичем для церкви Різдва Богородиці, був привезений з Домницького монастиря і поставлений біля входу до музею[6].

 Дзвін собору Різдва Пресвятої Богородиці Домницького монастиря.

Інв. № И-2717. 

Розділ муміфікації відкрили в один день з кабінетом нумізматики – 8 листопада 1927 року, тоді музей відвідало 800 людей. А організована у 1924 р. пересувна виставка «Наука чи релігія», головним розробником і виконавцем якої у Чернігові був ЧДМ, з жовтня 1927 офіційно увійшла до складу постійних політосвітніх місцевих установ як окрема структура – стаціонарна антирелігійна виставка відділу культів ЧДМ[7].

Етнографічний відділ демонстрував народний побут, українське вбрання й вишивку, килимарство й гончарство, гутне скло, сволоки тощо; окрема зала розповідала про розвиток кустарного виробництва на Чернігівщині. Дослідження музейниками чернігівських ярмарків, їхнього асортименту й репертуару народних співців давало поживний матеріал для поповнення й матеріальної, й нематеріальної частини відділу[8].

Б.Луговський під час дослідження репертуару і побуту старців.

Чернігів, ярмарок “Десятуха”, червень 1925 р. Фото І. Вахгаузена

У серпні 1926 відкрилася експозиція «хатнього побуту поміщиків часів кріпацтва», де були представлені умебльовані їдальня, спальня й вітальня. «Найінтереснішим відділом музею, який утворює йому особливе місце серед музеїв України, є відділ поміщицького побуту. В анфіладі кімнат зібрано речі побуту та мистецтва з маєтку графа Милорадовича та з інших дворянських маєтків. Кімнати обставлено та вбрано з максимальним наближенням до  дійсного поміщицького побуту», – писала чернігівська газета[9].

Поштівка

«Відділ панського побуту часів кріпацтва ХІХ ст. Червона вітальня»

У 1928 створили експозицію розділу, що розповідав про цехи, та виставку до 15-ї річниці смерті М. Коцюбинського[10] (Для останньої демонтували експозицію зали археології, яку наступного року повернули на місце).

Виставка, присвячена М. Коцюбинському

У 1929 організували виставку «Т.Шевченко». Це не було спонтанним рішенням або «датським» проєктов. Причину її створення музейники пояснювали у путівнику до виставки[11]. У 1902–1925 роках, маючи унікальну, єдину у своєму роді Шевченкіану, Музей ім. В.В. Тарновського міг експонувати лише невелику її частину. Поспішаючи з відкриттям ЧДМ у колишньому Сільбанку, музейні працівники за браком часу вимушені були, трохи більше ніж раніше, але далеко не всю Шевченківську колекцію розмістити в залі українських письменників, разом з «куточками» Л. Тлібова та П. Куліша. Це «порушувало загальне враження» від огляду Шевченкіани, тоді як музей завжди хотів якнайповніше показати її, зробити доступною не лише для фахівців, а й для широкого кола відвідувачів. Тепер для неї виділили окрему залу. На виставці представили не тільки зібрання Василя Тарновського, а й набутки чернігівського музею, у тому числі нещодавно куплений «Кобзар» 1860 р. з дарчим написом Т. Шевчненка Л.В.Тарновській. Виставка створювалася не за принципом «відкритих фондів», а як музейна експозиція, присвячена життю і діяльності українського генія, для чого окремі оригінальні експонати були доповнені ілюстративним пояснювальним матеріалом, а хронологічний принцип показу поєднувався з систематичним і тематичним. У розділі, присвяченому зв’язкам Т. Шевченка з Чернігівщиною, були представлені й матеріали про родину збирача Шевченкіани. Це була й данина пам’яті великому українцеві, адже з 1926 року ім’я Василя Тарновського зникло з музейної мапи Чернігова.

У березні 1929 відкрили художню виставку, яка включала витвори декоративно-прикладного мистецтва, малярства, скульптури. В її залах можна було побачити художні меблі, картини європейських, українських та російських мистців, напрацювання «місцевих художників революційного часу», тобто 1910-х – 1920-х років[12]. Тут були представлені мистецькі артефакти, які вже експонувалися у відділі панського побуту і мистецтв (частиною якого й була реорганізована виставка), як-от, качанівське зібрання О. Олів, та нові надходження до ЧДМ, наприклад: «Портрет дівчини» Аргунова, порцеляна Миклашевського, Гарднера і Сакса, мініатюри початку ХІХ ст. тощо.

Художня виставка. Екскурсію веде директор музею М. Вайнштейн

Варто зазначити, що загалом процес відкриття нових експозицій і виставок, їхнього доповнення, оновлення, почасти – переміщення вже існуючих не припинявся, і головною причиною цього було намагання музею уповні представити наявні колекції та активна безупинна збирацька робота і поповнення музейного зібрання. Скоро почали говорити, що й теперішня будівля для музейних скарбів  замала.

Відвідувачі гідно оцінили новий образ Чернігівського історичного музею, а фахівці, колеги по цеху відзначали не тільки історико-культурну цінність музейного зібрання, а й професіоналізм його співробітників. Ось приклади з  книги вражень 1927 р.[13]:

– «Музей оставляет прекрасное впечатление. Подбор экспонатов крайне интересен не только в бытовом разрезе, но и в художественно-археологическом. Экспозиция проведена с большим искусством, что весьма облегчает осмотр всех собраний, имеющих, без сомнения, первостепенное значение для национальной культуры Украины». 11.08. В. Лазарєв, доцент Московського університету;

– «Величезні багатства Музею, зібрані і об’єднані в одне ціле з окремих розрізнених сховищ, справляють прекрасне враження. Повно й яскраво виявляються тепер великі скарби матеріальної і духовної культури України від найдавніших часів. А вміле і доцільне розташування експонатів дає можливість навіть мало підготовленому відвідувачеві систематично й послідовно уявити та усвідомити наше минуле». 25.08. Ан. Лебідь, літературознавець, у 1919–1923 працював у Чернігові в губКОПМІСі, Музеї українських старожитностей ім. В.В. Тарновського, губарху;

– «В собрании Черниговского Музея поражают не только первоклассные памятники, некоторые из которых знает (а если не знает, то должен знать) весь ученый мир, но и чрезвычайно вдумчивая и любовная экспозиция этих памятников. В Музее нет и признака тех мертвых кладовых, которые так часто убивают своим видом всякого приходящего в них и лишают находящиеся в них памятники большой доли очарования…». 02.09. Мих. Крагер, помічник хранителя Державного російського музею, Ленінград;

– «Черниговский музей представляет собою истинную сокровищницу для изучения украинского искусства и быта. Следует отметить научный подход в деле классификации и экспозиции предметов, а также исключительную тщательность хранения. Не меньшее значение имеет явная связь Музея с текущей местной научно-исследовательской работой и интересами общественности». 9.10. Проф. О.І. Нєкрасов, історик і теоретик архітектури;   

– «Одержавши глибоку змістом, коштовну кількістю збірку української давнини, Чернігівський Музей з найвищою увагою й глибокою любов’ю упорядкував її в стінах чудесного помешкання. Колектив Музею блискуче продовжує комплектування й збагачення Музею, ставить Музей на високий ступінь цілої Музейної справи на Україні, вмілою експозицією виявляє значення експонатів музею не тільки для своєї країни, а й для всього світу…».  23.10. Є.Я. Рудинська, директорка Музею українських діячів науки та мистецтва ВУАН.  

100 років назад розпочався новий етап у житті Чернігівського історичного музею: унікальні колекції розмістилися в достойному приміщенні під опікою  досвідчених працівників; процвітала науково-дослідна і науково-освітня діяльність, поповнювалися музейні фонди і бібліотека, зростав авторитет музею в країні, ширилися міжнародні зв’язки. На жаль, тривав він недовго. У жовтні 1932 музей викинули з будинку, який уподобав обком партії, значно посилився пресинг тоталітарної держави. Перед Чернігівським історичним музеєм постали нові виклики долі. Та це буде потім.

А поки що зупинімося на тому, що 100 років назад відчинив свої двері для відвідувачів Чернігівський державний музей.

Учений секретар Людмила Линюк

[1]  Об’єднання чернігівських музеїв – Чернігівський обласний історичний музей ім. В.В. Тарновського

[2]  Вечерний выпуск. Приложение к газете «Червоний стяг» (Черигов). 1925. 10 октября.

[3] Робітничий шлях (Чернігів).  1926. 21 березня.

[4] Вайнштейн М. Памятки української культури //Знання (Харків). 1929. № 5. С. 22-23.

[5]  Робітничий шліх. 1927. 8 лютого.

[6] Баран-Бутович С. Людвисарські вироби у Чернігівському державному музеї. (Гармати і дзвони). Чернігів, 1930. С. 8.

[7] Дроздов В. Виставка «Релігія чи наука». 1924–1927. Чернігів. 1928. 40 с. (У 1931 виставки була Зільбович А.Х. // ДАЧО. Ф. Р-322, оп.1, спр.109, арк.42.)

[8] Луговський Б. матеріяли до ярмаркового репертуару та побуту старцівства в Західній Чернігівщині. Вступне слово Вільяма Нолла //  Родовід. 1993. № 6. С. 83–120.

[9]  Від паноптикуму до первокласного музею (колекції музею) //Робітничий шлях. 1926. 27 серпня.

[10] Арендар Г., Лихачова С. Чернігівський історичний музей у 20–90-ті роки //Родовід. Наукові записки з історії культури. 1996. Число 2 (14). С. 47.

[11] Карачевська Л. Виставка Т. Шевченка. Провідник /Чернігівський Державний музей. Укрнаука. НКО УСРР. Чернігів, Держдрукарня, 1930. С. 9–10.

[12] Баран-Бутович С.Г. Чернігів як об’єкт історико-краєзнавчих екскурсій //Записки Чернігівського наукового товариства. Т. 1: Праці історико-краєзнавчої секції. Чернігів., 1931. С. 128.

[13] Ясновька Л. Відгуки про роботу Чернігівського державного музею в 20-х рр. ХХ століття //Скарбниця української культури: Збірник наук. праць. Вип. 10. Чернігів, 2007–2008. С. 97–99.