Чернігівське єпархіальне давньосховище (1900-1915)

На початку ХХ ст. у Чернігові діяв музей, колекція якого налічувала близько п`яти тисяч експонатів та складалася виключно з предметів православного церковного культу. Це був спеціалізований музейний та науковий заклад, основною метою діяльності якого була концентрація церковних старожитностей задля їх наукового дослідження та недопущення можливого псування та втрати пам`яток церковного мистецтва та ужитку на місцях. У цій унікальній, дорогоцінній для науки та коштовній збірці відобразилася історія Чернігівської єпархії – однієї з найстаріших православних кафедр на теренах України.

Історії заснування музею, етапам формування колекції та людям, завдяки зусиллям яких колекція була створена та досліджена і присвячена була музейна зустріч, проведена 2 березня 2023 року у Чернігівському історичному музеї ім. В.В.Тарновського.

Чернігівське Єпархіальне давньосховище стало п’ятим спеціалізованим церковним музеєм після Київського церковно-археологічного товариства (1872 р.), Волинського (1893 р.), Подільського (1903 р.) та Полтавського (1906 р.). До створення у Чернігові церковного музею керівництво єпархії підштовхнули три гучні скандали, Археологічні зїзди, наукова громадськість та заступництво спадкоємиці київського митрополита Гедеона Святополка-Четвертинського. У відповідь на тиск наукової громадськості (Володимира Антоновича, Миколи Петрова) для запобігання знищення пам’яток церковної старовини духовна консисторія 19 червня 1900 р. приймає рішення про заснування Чернігівського єпархіального давньосховища та вимагає від усіх благочинних та настоятелів монастирів привести до ладу монастирські та приходські ризниці та надіслати у консисторію відомості про старожитності. Але реалізація цього формального розпорядження знову стикнулася з небажанням церковної влади та священників на місцях допомагати справі і розтягнулася на декілька років.

4 травня 1906 р. Чернігівська духовна консисторія звернулася до Правління Чернігівської духовної семінарії з пропозицією очолити роботу по створенню єпархіального музею . Згоду на завідування майбутнім музеєм дав викладач семінарії Володимир Дроздов. Саме В. Дроздову ми маємо повною мірою завдячувати зібранню, вивченню та збереженню колекції в непростих умовах наступу більшовицького атеїзму.

Фінансування Чернігівського єпархіального давньосховища (далі – ЧЄД) здійснювалось за рахунок єпархії, пожертвувань та членських внесків (1 крб. на рік). Для керівництва діяльністю музею було створено Церковно-археологічну комісію, що складалася з представників від духівництва, обраних Єпархіальним з’їздом. Статут чітко окреслював групи пам’яток, які планувалося зосередити у музеї, й можливі шляхи їх надходження. Тимчасово музейна колекція мала розміститися у коридорах Чернігівської духовної семінарії “в спеціально облаштованих вітринах, шафах та рамах за склом”, але проіснувала там аж до 1913 р.

У 1907 р. на загально єпархіальному з’їзді духовенства на облаштування нового музею було виділено 200 крб та ще 150 на проведення запланованих наукових експедицій . Влітку 1907 р. Володимиром Дроздовим та Костянтином Карпинським було здійснено три наукові екскурсії. У 1908 р. В. Дроздов упорядкував перший каталог Чернігівського єпархіального давньосховища, що складався з п’яти розділів. До відкриття ХІV Археологічного з’їзду в Чернігові було приурочене видання першого випуску “Сборника” Чернігівського єпархіального давньосховища, а у приміщенні Реального училища облаштована виставка, на якій представлено 873 експонати з колекції ЧЄД.

З 1913 р. Єпархіальне давньосховище було розміщено у новозбудованому Єпархіальному домі (тепер приміщення Філармонійного центру). Того ж таки року було запроваджено посади хранителя (Костянтин Самбурський) та сторожа. Єпархіальне керівництво надавало можливість музею безкоштовно користуватися електроенергією, опаленням та кімнатами для хранителя. Спеціально для розміщення експонатів було виготовлено 12 вітрин-столів, 5 шаф, 1 скляна вітрина у вигляді піраміди, ікони та зображення чернігівських архієреїв прикрашали стіни Єпархіального дому і залу засідань. Музей був відкритий для відвідувачів, кількість яких перевищувала 1000 осіб на рік.

У 1914 р. голова Церковно-археологічної комісії Михайло Доброгаєв розробив новий статут, згідно якого вона перетворювалась у Церковно-археологічне товариство. Окрім того, відбулися й структурні зміни: створювались повітові археологічні комітети у церковних благочинних округах єпархії. При комітетах планувалося створити церковно-археологічні музеї, які передбачалось розмістити у повітових Братських домах. Згідно постанови Єпархіального з’їзду духівництва від 29 листопада 1914 р., було запроваджено так звану “загальну археологічну повинність”, що полягала в обов’язкових грошових внесках на потреби музею від усіх церков єпархії.

У 1915 р. Чернігівське єпархіальне давньосховище фактично було закрито. В Єпархіальному домі розмістився шпиталь для поранених. Колекція музею була запакована в ящики та підготовлена до евакуації. У 1917 р. музейне зібрання тимчасово було перевезено до ризниці Архієрейського дому Троїцько-Іллінського монастиря, але внаслідок розміщення тут дитячого будинку з 1921 р. експозицію знову було згорнуто. У 1922 р. експонати були перевезені до будинку Гортинського (сучасне приміщення Чернігівської обласної стоматологічної поліклініки), в якому невдовзі почав діяти так званий 5-й Радянський музей (Музей культів). Його завідувач В. Дроздов розібрав і описав пам’ятки, впорядкував каталог. Нажаль, з’ясувалось, що кількість експонатів у порівнянні з 1915 р. зменшилася майже в 5 разів. Наразі частина колекції ЧЄД частково зберіглася в фондах Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В. Тарновського.

Старший науковий співробітник,

кандидат історичних наук Ольга Гейда