Козацька старшина, шляхта, дворянство та “Історія русів”

Друга половина XVIII ст. характеризується активізацією політики царату щодо інкорпорації козацької України. Не в останню чергу це стосувалося статусу та прав козацької старшини. Підґрунтя для цього вже існувало. В українському кодексі 1743 року “Права, за якими судиться малоросійський народ” (оригінальний рукопис зберігається у фондах Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В.Тарновського, інв. № Ал 405) до шляхти прираховувалися уся козацька старшина до сотника включно. З 1763 року термін “шляхетство” став загально визнаним. Десь 20 років старшина сперечалася чи мають право на цей статус рядові козаки. Більшість була проти. І ось 1782 рік в козацькій (на жаль вже колишній) Україні було запроваджено “Учреждение о губерниях”, за яким шляхта отримало право створювати свої станові органи (зібрання), які серед іншого, були уповноважені скласти списки вже дворянства.

Як це відбувалося на Чернігівщині свідчить лист за липень 1784 року з Чернігова Андрія Андрійовича Полетики (в майбутньому Чернігівському губернському предводителю дворянства, на час листування ще бунчуковий товариш!) до брата Григорія Андрійовича (фонди ЧОІМ, інв. Ал 502/6/11). Він входив до складу губернської комісії, яка розглядала подання на дворянство як від старшини, так і рядових козаків (почала роботу лише у травні 1784 року!). Організація роботи була ніякою: “вошли  в безпутные толкования … и ничего доброго ожидать нельзя”. Так сяк але були розібрані справи, які подали повітові предводителі дворянства, стосовно 600 родів. Залишалося ще 400 родів. Члени комісії махнули на це діло рукою та роз’їхалися по домівках аж до 15 вересня. Засмучений Андрій з болем констатував: “следуя собственным своим выгодам, а не общественной пользе”. І далі: “ Есть в нашей комисии такие головы, что надобно с ними и своей головы лишится, одни в крайней глупости, другие в негодной своей души зависти и коварству, стараются многих бедных обидеть, в сем числе полагаю и нашего губернского п[редводителя]”. Хто це бідні? А ось хто: “и по сие время не решились принимать значковых товарищей и их детей, возных, войсковых и коллежских канцеляристов и сотенных старшин … не те времена, не те люди чтоб думать о всеобщем добре” (як суголосно нашему часу!). Роботу комісій гальмували відсутність затверджених форм родовідних книг та грамот на дворянство. Простіше було з печаткою дворянського зібрання, яку треба було прикладати до грамот: “Печать дворянского собрания выдумана у нас и уже жидами и вырезана за 125 рублей (ого! Оце так сума. – І.С.), с изображением на ней посередине губернского черниговского герба, а около его всех гербов уездных с написанием около всего того: Печать дворянского собрания Черниговской губернии”. У збірці музею зберігається кілька грамот з описаною печаткою (дивись фото). Коли придивляєшся до гербів то одразу розумієш, що була збережена вся геральдична традиція Гетьманщини. Не зважаючи на весь тиск імперської машини, новоспечені дворяни не бажали позбавитися своєї козацької спадщини!

З огляду на описані негаразди родовідні книги по Чернігівській губернії були складені лише 1790 році! У Новгород-Сіверській губернії ще пізніше! Але розгляд справ щодо дворянства тривав аж до повалення царату.

Звісно, що цей імперський тиск спричинив різні форми протесту української спільноти. Так у 1762 році з’явився твір семенівця С. Дівовича “Разговор Великоросии с Малороссией”, пізніше анонімна “Істория русів”, де обстоювалися права українців на свою самобутність і державність. То хто і коли написав останній твір? З цього приводу і доси серед істориків немає одностайності. На нашу думку це хтось із згаданих у листі “бідних” або заможної старшини, яка їм співчувала (недарма Григорію Полетиці приписують авторство твору). Час його створення, на нашу думку, припадає на 1770–1780-ті рр., коли загострилася боротьба старшини за збереження своїх стародавніх прав. Цікавий факт на який ще ніхто не звертав уваги. Кілька разів у тексті згадується вираз “малороссійская национальная печать”. З’явився він за часів останнього гетьмана Кирила Розумовського, тобто людина яка писала“Історию русів” була добре обізнана з тогочасним діловодством (хто ж як не канцеляристи!), а заключний етап існування Гетьманщини ще називають добою канцеляристів (“бідні” за А.Полетикою), коли саме цей прошарок старшини активно виступив за збереження козацьких вольностей, і для цього у них були всі підстави. Окрім діловодства, вони добре знали історію, законодавство, вправно володіли пером, мали хист у дипломатії, і саме їх викинули на низ соціальної піраміди. Постає питання чи вдалося царату знівелювати українську самобутність, стерти історичну пам’ять? Історія вже дала відповідь – Ні! Наприклад родовід автора цих рядків задокументований по чоловічій лінії від козака Каленика Ситого (народ. біля 1735 р.), а по жіночій – від козака Євсевія Ситого (1752 – до 1794).

Старший науковий співробітник музею,

кандидат історичних наук Ігор Ситий