Об’єднання чернігівських музеїв

23 вересня 1925 року в газеті “Червоний стяг” з’явилося повідомлення: “У зв’язку з переїздом Чернігівського Державного Музею до будинку колишнього Губземуправління і Сільбанку всі відділи музею зачиняються для відвідування з 23 вересня. Про відчинення музею в новому музеї буде оголошено окремо”. А 10 жовтня читаємо, що за постановою окрвиконкому будинок колишнього земельного банку по Селянській вул. (тепер – Чернігівська обласна універсальна бібліотека імені Софії та Олександра Русових), частину якого тепер займає Чернігівський Сільбанк, в скорому часі передається виключно для розміщення в ньому та об’єднанні всіх музеїв міста[1].

І.Л. Вахгаузен. Чернігівський державний музей.

Фото 1930 р. для книжки С. Баран-Бутовича “Чернігів як об’єкт історико-краєзнавчих екскурсій”

Що ж це за Державний музей, звідкіля він переїжджає, які відділи має? Хто взагалі переселяється до будинку Сільбанку – Державний музей чи музеї Чернігова, які саме? Для розуміння того, про що писала преса 100 років тому, вкотре згадуємо, як розвивалася музейна справа в нашому місті.

Перший загальнодоступний музей у Чернігові офіційно було відкрито 14 (за новим стилем 26) листопада 1896 року. Ним став Історичний музей Чернігівської губернської вченої архівної комісії (ЧАК), громадської організації історико-краєзнавчого спрямування, що мала у своїй структурі архів, бібліотеку і музей. Містилася вона біля Валу, на розі сучасних вулиць Гончої і Преображенської, у половині будинку, що був власністю міста, в іншій половині – працювала Чернігівська громадська бібліотека (зберігся).

У квітні 1902 року перших відвідувачів прийняв Музей українських старожитностей В.В. Тарновського. Він належав Чернігівському губернському земству, яке для розміщення колекції, подарованої українським громадським діячем і меценатом, облаштувало на околиці Чернігова будівлю ремісничого класу хлоп’ячого сиротинця (тепер – Обласна бібліотека для юнацтва).

У серпні 1908 року в Чернігові відбувався ХІV Всеросійський археологічний з’їзд, а підготовка до нього розпочалася вже з 1906-го. Форум істориків, археологів, мистецтвознавців, краєзнавців тривав 12 днів. Наслідком його для музейної справи міста стали два нові музеї. Церковно-історичний музей – Чернігівське єпархіальне сховище старожитностей (ЧЄД) був організований у жовтні 1907 року в духовній семінарії; наприкінці 1913 року отримав “прописку” в новозбудованому будинку Миколаївського єпархіального братства (тепер – Обласний філармонійний центр фестивалів і концертних програм); у 1915 році його експозиція була згорнута для влаштування шпиталю, а експонати перевезено і складено у Троїцько-Іллінському монастирі.

Археологічний з’їзд передбачав організацію виставки артефактів, які б розповідали про історії і культуру приймаючої сторони. За традицією експонати виставки, не забрані експонентами, подаровані або спеціально зібрані для з’їзду, передавалися місту-організатору для створення Міського музею. Таким чином, у 1908 році в Чернігові стало вже чотири музеї.

Не будемо забувати, що організації з’їду саме в нашому місті посприяло 1000-ліття літописного Чернігова, що припадало на цей час, а, крім стандартних з’їздівських справ, один день – 6 серпня – був присвячений ювілейним заходам. Таку поважну дату годилося не просто відсвяткувати, а й увічнити, закарбувати в пам’яті чернігівців, тож міська дума ухвалила відзначити 1000-річчя Чернігова спорудженням комплексу будівель для театру, публічної бібліотеки, народної авдиторії та музею. Питання музею розглядалося на останньому засіданні Чернігівського попереднього комітету з’їзду, ювілейній комісії й у міській думі, скрізь з одним результатом: об’єднати всі чернігівські музеї в одне ціле і заснувати обласний музей з наданням йому найменування “у пам’ять 1000-ліття Чернігова”. Аргументували рішення тим, що всі музеї вирішують одне й те саме почесне завдання – збирати і зберігати місцеві пам’ятки старовини, мають однакову культурно-просвітню мету – давати можливість населенню міста, у першу чергу – учням, оглядати пам’ятки і з їхньою допомогою вивчати історію рідного краю. Звідси – паралелізм у їхній діяльності, тематична і систематична схожість зібрань, кожне з яких формувалося на власний розсуд власника музею. Особливої різниці між музеями не вбачали: схожі експонати і схожі вади через відсутність наукової класифікації, відповідних приміщень, коштів і кваліфікованих кадрів. Натомість, об’єднання дозволило б систематизувати всі наявні збірки, планово поповнювати їх, створити нові відділи, розкрити нові теми.

З огляду на об’єднавчу стратегію розвитку музеїв Чернігова, щойно після закриття археологічного з’їзду вирішили окремого міського музею, як самостійної установи, що демонструє своє історико-культурне зібрання, не створювати, а його колекцію з’єднали з Історичним музеєм ЧАК. Так у 1909 році в Чернігові постав З’єднаний (Соединенный) історичний музей Міський і Вченої архівної комісії, в пам’ять 1000-ліття літописного існування міста Чернігова. Дві самостійні установи – Чернігівська міська дума (орган місцевого самоврядування) та Чернігівська губернська вчена архівна комісія (громадська організація) – в інтересах чернігівців об’єднали свої зусилля, колекції і кошти. Музеям як окремим інституціям, а в реальності – музеєві як єдиному об’єкту, що збирає, зберігає, вивчає й експонує історико-культурну спадщину, передали весь будинок на вул. Гончій і побудували історичну експозицію. Так був зроблений перший крок у справі об’єднання чернігівських музеїв.

Але далі справа забуксувала. Місто не змогло, як думалося, збудувати приміщення для обласного музею; церковне відомство об’єднання музеїв не підтримало; а зусилля губернського земства, ЧАК і міської музейної комісії, які вже розробили проєкт статуту об’єднаного музею і запросили з Києва В.Л. Модзалевського на посаду його директора, зазнали фіаско, бо в земстві раптом перемогла думка, що об’єднання музеїв суперечить заповіту В.В.Тарновського.

Ідея обласного музею завмерла. Оживили її навесні 1917 року чернігівці, які ще з кінця ХІХ ст. розвивали музейництво, краєзнавство, піклувалися про охорону пам’яток і з початком Української національної революції об’єдналися у громадському Комітеті охорони пам’яток старовини і мистецтва. Думку товариства про необхідність об’єднання чернігівських музеїв оформив у своїй статті “Черниговские музеи» В. Модзалевський[2]: “… загалом колекції чернігівських музеїв це дуже цінні для науки зібрання місцевої, переважно української, старовини, що взаємно доповнюють одна одну, і без їхнього вивчення навряд чи можлива серйозна робота з вивчення будь-якої сторінки української історії, мистецтва і літератури. Чернігів … є містом, куди прямують вчені і дослідники … тож значення Чернігова як пункту, де зосереджені культурні багатства, зростає ще більше”; “… музеї і бібліотеки необхідні особливо у нас, де національна самосвідомість, що прокинулася в українського народу, шукає опертя у вивченні всіх боків минулого і сучасного …”. Для об’єднаного музею пропонувалося приміщення гімназійного пансіону (старого корпусу хлоп’ячої гімназії). У квітні 1918 року здавалося, що справу вирішено: об’єднаний музей мав отримати будинок Дворянського і Селянського земельного банку, але ситуація в Україні докорінно змінилася, музей знову був не на часі.

Настав 1919 рік. Вже у січні Чернігів захопили більшовики і хоча бойові дії тривали ще майже три роки, совєтська влада в Україні встановилася надовго. А як же музейна справа? Всі музеї було націоналізовано, вони отримали одного власника – державу і спільний керівний орган – губернське управління народної освіти. Нова влада одразу взялися до роботи. Вже 12 лютого 1919 р. “Известия Черниговского Военно-революцмонного комитета” у дописі про об’єднання музеїв Чернигова пишуть: “Под музей отвести здание бывшего крестьянского банка из следующих соображений: помещения всех музеев неприголны”, що треба уникнути паралелізму в роботі, з’єднати усі колекції, щоб використовувати їх у численних експозиціях. 20 травня серед поточних питань, які розглядали на колегії губ наросвіти, першим було: “о музеях”. Вирішили: “З усіх музеїв утворити губернський музей, який перебуватиме у безпосередньому віданні губнаросвіти”, а на засвідченій копії витягу з протоколу ручкою дописали: “За неимением помещений для общегубернского музея, мысль об устройстве такого музея (в ближайшем будущем) оставлена”[3].

І хоча знову об’єднання не відбулося, музеї стали більше комунікувати, керуватися однаковими нормативними документами, виконувати спільні завдання. З травня діяв спільний для всіх музеїв відділ “Музейний фонд”, куди надходили пам’ятки, зібрані емісарами (службовцями) губнаросвіти, і потім передавалися до конкретного музею; для закупівлі експонатів працювала оціночна комісія. Було організоване екскурсійне бюро, яке обслуговувало всі музеї. Організуються нові музеї. У березні 1919 року на Застриженні почалася робота з музеєфікації будинку Милорадовича і 1 липня запрацював Музей панського побуту і мистецтв. Для дотримання класового підходу на противагу йому у липні 1920-го прийняли рішення про створення селянського, – Етнографічного – музею; відкрили його 1 травня 1923 року на другому поверсі будинку Гортинського на Магістратській вулиці, одночасно з Музеєм культів, якому відвели перший поверх (тепер – стоматологічна поліклініка).

З 1921 року почався процес профілізації музеїв, переміщення їхніх колекцій, вилучення одних експонатів і надання інших. Музей українських старожитностей ім. В.В. Тарновського залишався музеєм української історії, але з нього передали до інших експозицій пам’ятки археології, культові речі тощо. З’єднаний історичний музей Міський і Вченої архівної комісії ставав Історико-археологічним. Музей культів успадкував колекцію ЧЄД, з якої вилучили непрофільні артефакти (нумізматику, археологію, етнографію), та церковні речі з колекцій В.В. Тарновського, ЧАК та Міського музею. Для створення нових музеїв використовували експонати вже існуючих. як-от; “В сентябре (1921 р.) совершена большая и кропотливая работа по передаче этнографического отдела 2-го советского музея вновь организуемому Этнографическому музею, передача еще не вполне закончена”[4]; панському (з часом ефемерно називали Музей побуту і мистецтв) – передавали речі, що стосувалися побуту дворян і заможних містян: вишивки бісером, аксесуари, дорогі меблі, годинники etc.

У 1923 році в Чернігові функціонувало вже п’ять музеїв, що отримали ще й відповідні назви Перший, Другий, Третій, Четвертий і П’ятий совєтський.

Музей українських старожитностей ім. В.В. Тарновського. Поштівка початку ХХ ст.

М.Шамбон. Учні реального училища.

На другому плані будинок З’єднаного історичного музею Міського і Вченої архівної комісії, з 1923 р. – Історико-археологічний відділ ЧДМ.

Фото початку ХХ ст.

Будинок Милорадовича. Музей побуту і мистецтв. Фото 20 років ХХ ст. Архів С.Таранушенка

Будинок Гортинського. Музеї: Культів та Етнографічний. Фото 2023 р.

ЗМІ про роботу ЧДМ з відвідувачами. Червоний стяг. 26 березня 1925 р.

Всі музеї, уже реорганізовані відповідно до визначеного профілю, залишаючись працювати у своїх старих приміщеннях, стали відділами де-юре створеного Чернігівського державного музею (ЧДМ), співробітники залишилися на своїх місцях, а завідувачем об’єднаного музею став В.А. Шугаєвський, залишаючись заввідділу Музей українських старожитностей. Об’єднання чернігівських відбулося на юридичному, адміністративно-управлінському рівні.

Збереглися документи, заповнені у 1924 році на Чернігівський державний музей як єдину установу та на всі його відділи[5]. З анкети ЧДМ дізнаємося: що Чернігівський державний музей заснований як єдине ціле 1923 р., частинами – з 1896 р. Основний його відділ – Музей українських старожитностей ім. Тарновського за типом є Всеукраїнським, інші – губернськими. Штат музею складався з 13 осіб: зав. Держмузею, він же зав. основного відділу, 4 зав. відділів, 1 помічник в основному музеї, він же – зав. архіву, секретар, бібліотекар, зав. екскурсбюро, 4 сторожі. Мав відділи: 1) Музей українських старожитностей ім. Тарновського – 9735 експонатів; 2) Історико-археологічний – 5297 екс.; 3) Побуту і мистецтва – 1243 екс.; 4) Етнографічний – 884 екс.; 5) Культів – 3799 екс.; 6) Музейний фонд – приблизно 3000 номерів[6].

Крім того, реставрацію експонатів, наскільки відомо, в Україні тільки у чернігівських музеях, здійснював М.І. Касперович[7]: у штаті музеїв його не показано, очевидно працював за угодами або в іншому структурному підрозділі губосвіти.

ЧДМ продовжив роботу колишнього губКОПМІСу (1919–1921), губмузею (1922), екскурсійно-виставково-музейної (ЕВМ) частини Губполітосвіти (1923). Діяльність ЧДМ і його відділів висвітлювалася на шпальтах газет. Писали про здобутки ЧДМ, про позитивний результат об’єднання, про плани, й про те, що повною мірою скористатися ним, “розгорнути всі колекції музеїв” у наявних приміщеннях неможливо[8].

І ось нарешті! 11 серпня 1925 року Президія Чернігівського окрвиконкому ухвалила рішення про передачу ЧДМ будинку Селянського банку (кол. Дворянський земельний і Селянський поземельний банк). “Всі відділи ЧДМ перевозяться у будівлю, яку займає с/г банк. На перевезення експонатів й утримання будинку Головполітпросвітою виділені спеціальні кошти”[9].

Всі чернігівські музеї як відділи єдиного Чернігівського державного музею полишають свої приміщення і переїздять в один будинок. Починається новий етап історії Чернігівського історичного музею.

Учений секретар Людмила Линюк

[1] Червоний стяг. 1925. 10 жовтня.

[2] Модзалевский В. Черниговские музеи // Черниговский край. 1917, 16, 17 октября.

[3] Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО). Ф.Р-593, оп. 1, спр. 52, арк. 34.

[4] ДАЧО. Ф.Р-593, оп. 1, спр. 105, арк. 64. Другим совєтським музеєм називався З’єднаний історичний музей Міський і Вченої архівної комісії, в пам’ять 1000-ліття існування літописного м. Чернігова.

[5] ДАЧО. Ф.Р-593, оп. 1, спр. 1862, арк. 281–293.

[6] Там само. арк. 281.

[7] ДАЧО. Ф.Р-593, оп. 1, спр. 1010, арк. 1зв.

[8] Докладніше про діяльність ЧДМ у 1923–1925 роках див: Арендар Г., Лихачова С. Чернігівський історичний музей у 20–90-ті роки //Родовід (Київ). – 1996, № 2 (14), с. 46–48.

[9] Червоний стяг. 1925, 16 вересня.