Образ пророка Іллі в музейній колекції

2 серпня (20 липня за ст. ст.) православна Церква згадує пам’ять одного з найбільш шанованих старозавітних святих – пророка Іллі.

Ім’я пророка перекладається як «Бог мій Господь». Його ім’я визначило і суть його життя. Він жив за 9 століть до Різдва Христового та був ревним поборником чистоти віри в єдиного Бога і безстрашно боровся з ідолопоклонством в Ізраїльському царстві. Про історію його життя ми дізнаємось із сторінок Священного Писання, а саме з 3-ї та 4-й книг Царств.

Завжди особливо шанували святого пророка на наших землях. З «Повісті минулих літ» дізнаємось, що ще до прийняття хрещення при князі Володимирі в Києві вже був побудований місцевими християнами храм на честь пророка Іллі. Один з найдревніших храмів Чернігова також освячений на честь великого пророка.

Шанування святого відображається і в широкій розповсюдженості його іконографії. Існує декілька варіантів як пророк зображується на іконах.

Широковідомою є сюжетна ікона сходження святого Іллі на небо у вогняній колісниці, в основі якої біблійна розповідь про пророка. В Святому Письмі сказано: «І сталося, коли Господь мав узяти Іллю в вихрі на небо, то йшов Ілля та Єлисей із Ґілґалу… І сталося, як вони все йшли та говорили, аж ось появився огняний віз та огняні коні, і розлучили їх одного від одного. І вознісся Ілля в вихрі на небо». Зазвичай на такій іконі зображується і пророк Єлисей – учень пророка Іллі та свідок його сходження на небо. Дещо відрізняється іконографія в одному музейному стародруці – збірнику проповідей чернігівського архієпископа Лазаря Барановича «Трубы на дни нарочитыя…» 1674 р. видання (інв. №. Ал-966) (друкарня Києво-Печерської Лаври). На чудовій деталізованій гравюрі, що передує слову архіпастиря на день пам’яті пророка Іллі, ми бачимо у верхній частині в центрі пророка у вогняній колісниці, а на землі постать жінки на фоні міста – вдовиці з Сарепти, яка свого часу приютила та нагодувала пророка, віддавши йому останнє, що в неї залишилось для себе та її сина. За це пророк пообіцяв їй, що «дзбанок муки не скінчиться, і не забракне в горняті олії аж до дня, як Господь дасть дощу на поверхню землі». На гравюрі вдова тримає в руках сосуди для борошна та олії. Поруч з нею на хвилястій стрічці написаний вірш з Псалтиру – «въ днєхъ глада насытяться».

В колекції музею заходимо й окремий образ святого у повний зріст. А саме на спідній дошці срібного окладу другої половини XVIII ст. напрестольного Євангелія 1707 р.[1] (інв. № Ал-193) з друкарні Києво-Печерської Лаври. В руках він тримає звичний іконографічний атрибут пророка – розгорнутий свиток – символ його проповіді. На ньому вигравірувані слова: «Рєвнуя поревновахъ (по Господе Бозе Вседержители)». Це слова самого пророка, які виражають глибину ревності його віри. Над головою пророка рівносторонній трикутник у сяйві (символ Бога-Трійці) з написом всередині «О ФЄОСЪ» тобто «Бог» (з грецької θεός – Бог).

На чільній дошці Євангелія в овальному середнику зображення «Старозавітної Трійці». Ці два центральних зображення дають підставу припустити, що богослужбове Євангеліє належало Чернігівському Свято-Троїцько-Іллінському монастирю.

В музейній колекції образ пророка Іллі можна зустріти також і в іконографії свята Преображення Господня (він разом з пророком Мойсеєм був під час Преображення з Спасителем на горі Фавор) на високохудожніх зразках літургічного шитва, срібних окладах Євангелій та гравюрах в музейних стародруках.