Загадка одного портрету

5 вересня 2023 року у Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського відбулась особлива зустріч «Загадка одного портрету», яка була присвячена пам’яті Людмили Майбороди (1948–2022) – талановитого Музейника та надзвичайної щирої Людини.

Народилась Людмила Олексіївна Майборода 16 серпня 1948 року в Чернігові. Ще під час навчання у школі захопилась історією. Значною мірою цьому сприяла й бібліотека села Великі Осняки, де жили родичі. і куди дівчинку привозили на канікули. Не припинялися зв’язки з Осняками й у подальшому.

Любов до історії привела Людмилу на історичний факультет Ленінградського державного університету, а після його закінчення у 1971 році – до Чернігівського заповідника (тепер Національний архітектурно-історичний заповідник “Чернігів стародавній”). Через 15 років, 11 травня 1987 року, Людмила Олексіївна очолила Військо-історичний музей, філію Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського, в якому працювала решту життя. За цей час була створена, постійно доповнювалася й оновлювалася експозиції Військово-історичного музею, розроблено і створено експозиції Музейно-меморіального комплексу партизанської слави “Лісоград” у с. Єліному та у лісі на місці партизанської стоянки. Завдяки  її енергії, наполегливості, професійній майстерності, організаційним здібностям і комунікабельності сотні виставок, які розповідали не лише про воєнний і військовий аспекти історії Чернігівщини від найдавніших часів до 2022 року, а й про ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС, внесок чернігівців у розвиток космонавтики, демонстрували музейні колекції, творчі здобутки майстрів і аматорів мистецтва. Експонувалися виставки в музеї, у “Лісограді”, на вулицях і площах Чернігова, міст і сіл області, в навчальних закладах і закладах культури. Попри всі удари долі Людмила Олексіївна залишалася життєлюбною людиною. Вона слідкувала за новими здобутками академічної науки й напрацюваннями колег-музейників, з ентузіазмом відгукувалася на нові суспільно-історичні запити відвідувачів, чи це було дослідження на той час “білих плям” регіональних аспектів військової історії Першої світової війни та доби Української революції 1917–1921 років, чи нове бачення експозиції філії. Як керівник, Людмила Олексіївна була радше мамою, старшою колегою, яка і навчить, і допоможе, і посварить, але ніколи не залишиться байдужою. Як більшість музейників, вона використовувала родинні і особисті зв’язки на користь музеєві.

Якось Людмила Олексіївна принесла в музей знайдену в Осняках трохи пошкоджену рамку початку ХХ ст., в яку був вставлений плакат з портретом Т.Г.  Шевченка 1960-х років. Плакат цінності не мав, а от рамку можна було реставрувати та використовувати для створення виставок. Музейна художниця Ніна Федорівна Варган погодилася на цю роботу, адже як ніхто знала як бракує для створення виставок побутових речей рубежу ХІХ–ХХ століть. Вона зняла рамку з плаката і виявила під ним дошку з фанери, на якій був намальований портрет невідомого чоловіка, та зробила обережне припущення щодо його особи. Після реставрації художнього твору Ігорем Анатолійовичем Шаполовим вже чітко стало видно підпис художника Івана Григоровича Рашевського та навіть відбиток його пальця.

Свого часу у с. Великі Осняки талановитий чернігівський художник Іван Рашевський (1849–1921) володів маєтком, мав художню майстерню. У Чернігові, де з 1912 року і до своєї смерті був директором Музею українських старожитностей В.В. Тарновського, мешкав у службовому будинку, де також облаштував студію.

Щодо зображення на портреті чоловіка, то чернігівські мистецтвознавці, краєзнавці та музейники погодилися, що це відомий статистик Василь Єгорович Варзар (1851–1940), який у 1875–1890 роках працював у статистичному бюро Чернігівського земства, обирався членом міської думи. Рашевський і Варзар були не просто знайомими, а родичами: Василь Єгорович був одружений на сестрі Івана Григоровича Олександрі. Спогади онуки Ірини про перебування Варзарів у Чернігові влітку 1917 року дозволяють припустити, що саме тоді й було написано цей портрет.

Ось так в історії Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського переплелися долі його співробітників початку ХХ і ХХІ століть.

Учений секретар музею Людмила Линюк