Сторінки історії музею

Музейна доля в Чернігові ніколи не була поблажливою до своїх дітей та мабуть найбільших поневірянь зазнав музей церковної історії Чернігівське єпархіальне сховище старожитностей (ЧЄД). Сім років знадобилося, щоб перейти від слів до практичної роботи з формування колекції і створення музею. П’ять років музей містився в навчальному закладі – духовній семінарії, практично недоступним для пересічного відвідувача. Повноцінне існування музею у Будинку єпархіального братства – в окремій кімнаті, з експозицією й відвідувачами – тривало менше трьох років і припинилося під час Першої світової війни з переобладнанням Будинку під лазарет.

Що відбувалося з ЧЄД у подальшому, можна дізнатися зі щоденника Костянтина Івановича Самбурського (1867 (1869)–1934), церковнослужителя, краєзнавця, у 1911–1915 рр. хранителя фондів ЧЄД, у 1919–1926 рр. – позаштатного співробітника Чернігівського державного музею: “При виселенні з Єпархіального дому церковного музею (1915 р.) усі предмети з музею перевезено у 49 великих ящиках і 39 великих, запакованих у рогозу, пакунках у Троїцький монастир. Сюди перенесено і вітрини. Канцелярію церковного музею, тобто постанови і все листування, а також книгу для запису відвідувачів музею було вкладено в особливу скриню. В цю скриню я вклав ключі від вітрин, опис предметів, залишених у коморі в Єпархіальному домі … скриню перевезли до семінарської бібліотеки. Після захоплення Чернігова Червоною армією (в 1919 р.) бібліотеку було викинуто на подвір’я, де вона й залишалася якийсь час, а скриня з канцелярією і ключами невідомо куди зникла. … предмети, які залишилися як другорядні в коморі Єпархіального дому було перенесено на подвір’я Дворянських зборів і складено у клуні, звідси частину перенесено у Третій радянський музей (Музей панського побуту і мистецтв)”. 

На початку 1920-х років, коли вже з’явився Музей панського побуту і мистецтв та почалася організація Етнографічного музею, згадали й про колекцію Єпархіального музею. Восени 1921 р. вирішили розгорнути його експозицію на території Троїцького монастиря у покоях настоятеля, долучився до цієї роботи й К. Самбурський, який на той час перебував у Чернігові. “13 жовтня: Працював у музеї з раннього ранку. Я поспішаю закінчити музей. Це буде гарантією, що будинок не буде зайнятий під санаторій (йшлося про дітей Поволжя). За це клопочуться Шугаєвський і Дроздов. 27 жовтня: В музеї все вже закінчено (йдеться про створення експозиції). Відкриття музею відкладене”.

Сподівання музейників не справдилися – у монастирі розмістили дитбудинок, музей знов згорнули.

Настав 1922 р. У центрі міста в одному з будинків Гортинського на другому поверсі розгортали Етнографічний музей, а перший – вирішили віддати під Музей культів, або П’ятий совєтський музей, основу якого складало зібрання ЧЄД. Розпочалося чергове переміщення колекції: “При крайнем недоставке необходимого персонала, материальных, перевозочных и упаковочных средств, перемещение было произведено, при чем, не смотря на все предосторожности, погибло от 15 до 20% всех експонатов – хрупких предметов старого искусства, не выдержавших тяжести перевозки и переноски”, – зазначалося у листі губернського управління народної освіти, якому підпорядковувалися музеї. Здавалося, страждання церковно-історичного музею скінчилися – happy end. К. Самбурський занотував: “9 грудня: Був у музеї культів. Музей облаштовано вміло. Справляє гарне враження”.

Етнографічний музей також був готовий приймати відвідувачів. Та музеї мусили витримати ще один удар: претензії на будинок заявив губернський відділ охорони здоров’я. Це могло викинути на пси понад піврічну роботу та знов шукати приміщення для музеїв. За підтримкою губнаросвіта звернулася до Академії наук, яка опікувалася музеями, та Народного комісаріату освіти України, що й урятувало чернігівські музеї.

Нарешті 1 травня 1923 р. Етнографічний музей і Музей культів були відкриті.

Будинок єпархіального братства, де на першому поверсі містився церковно-історичний музей.

Тепер тут Філармонійний центр фестивалів і концертних програм. 

Експозиція Чернігівського єпархіального давньосховища (ЧЄД). 1913–1914 рр.

Будинки Гортинського, в одному з них у 1923–1925 рр. містилися: на другому поверсі – Етнографічний музей, на першому – Музей культів. Тепер тут стоматологічної поліклініка.

Учений секретар музею Людмила Линюк