Стародруки-ювіляри. 250 років Євангелію з друкарні Києво-Печерської Лаври

В колекції Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського зберігається напрестольне Євангеліє (Інв. № Ал-215) видане в 1771 році в друкарні Києво-Печерської Лаври.

З грецької мови слово «Євангеліє» означає «благу звістку», «добру новину»[1], так як розповідає про спасіння людини Христом. За своїм форматом книга «Євангеліє» може різнитися в залежності від її використання. Вона може призначатись для повсякденного домашнього читання або ж для богослужіння.

В богослужбовому Євангелії текст розділений на окремі фрагменти для читання на кожен день, а в кінці книги знаходяться спеціальні богослужбові вказівки. В свою чергу богослужбове Євангеліє може бути требним невеликого розміру (тобто використовуватись для звершення треб) або напрестольним більшого розміру. Такі Євангелія зберігаються на престолі у вівтарі, як одна з головних святинь у храмі.

Читання Священного Писання, особливо ж Євангелія, завжди було важливою та невід’ємною частиною богослужіння.

В часи коли ще не було звичаю класти Євангеліє на престолі, воно зберігалось в окремому приміщені для священного начиння – скевофілакію[2]. Тут зберігались священні сосуди, облачення священнослужителів та богослужбові книги. Такі допоміжні богослужбові приміщення розташовувались як правило на південь і північ від центральної апсиди. Про їх розташування древні джерела говорять по різному. У деяких з них вони описані як абсолютно окремі від вівтаря і навіть храму приміщення, в інших згадуються як такі, що прибудовувались до храму. Вони також називались дияконником (оскільки використовувались дияконами) або пастофорієм (назва з грецької приміщення куди приносили хліб для Євхаристії). З часом саме з таких двох пастофоріїв і центральної храмової апсиди сформувалась трьохапсидна структура церкви. Коли за богослужінням наступав час читати Євангеліє диякони приходили сюди за ним і сюди ж відносили його після прочитання.

Практика класти Євангеліє на престолі, а не приносити його з дияконника розповсюджувалась поступово. З творінь святителя Іоанна Златоуста, патріарха Константинопольського видно, що в його час Євангеліє вже лежало на святому престолі. Про це він ясно свідчить в одній своїй проповіді промовленій ним проти безрозсудної клятви. Проповідь була виголошена ним в Антіохії в 388 році, що свідчить про древність практики залишати священну книгу на престолі.

Як правило напрестольні Євангелія прикрашаються гарно оздобленими окладами із зображенням в центрі Христа та чотирьох євангелістів по кутах. Зумовлено це не лише естетичним аспектом, а головне тим, що Євангеліє є об’єктом церковного шанування. Звичайно не кожна парафія могла собі дозволити придбати Євангеліє в дорогому окладі та не кожному храму його офірували щедрі меценати, проте й недорогі оправи своїм зовнішнім виглядом показують благоговійне ставлення віруючих до Святого Письма. Окрім використання для читання Євангеліє символізує собою живу присутність Христа в общині. У певні моменти богослужіння віряни прикладаються до нього так само як і до ікон та хреста.

Чимало окладів Євангелій в колекції Чернігівського історичного музею являють собою зразки високого ювелірного мистецтва. До таких відноситься й оправа кінця XVII – початку XVIII ст. закріплена на Євангелії 1771 року з друкарні Києво-Печерської Лаври. Скоріш за все старший за саму книгу оклад був знятий зі старої зношеної книги. За художніми особливостями його можна віднести до робіт українських золотарів[3].

Дошки оправи окуті срібними карбованими пластинами з позолотою. На середнику зображено Вознесіння Господнє, а на трикутних наріжниках чотири євангелісти. Між верхніми наріжниками  викарбовано «Таємну вечерю», між нижніми – «Оплакування Христа».

На нижній дошці овальний середник з постаттю святителя Миколая Чудотворця з піднятими вверх благословляючими руками. По периметру дошки та на корінці викарбувані сцени з життя святого Миколая. По кутах дошки прибиті художні ніжки жуковини (дві втрачено), що доповнюють декор Євангелія. На овальній  застібці постать святого Іоанна (друга застібка втрачена).

Оправа за структурою оформлення дуже схожа на оклад Євангелія (Інв. № Ал-1513) з Троїцької церкви м. Сосниця[1]. Така подібність окладів дає підстави вважати їх роботами однієї майстерні. На передмісті Сосниці В’юнищі в 1657 році був збудований храм на честь Вознесіння Господнього (до наших днів не зберігся) і можливо Євангеліє в даній оправі свого часу належала цій церкві. В «Историко-статистичесом описании Черниговской епархии» архієпископа Філарета (Гумілевського) серед богослужбових книг храму згадуються Євангеліє «печатанное старанием виленского братства  1644 г.» без опису його оправи та Мінеї 1741 року.

Друк Євангелія 1771 року виконаний у дві фарби. Книга прикрашена заставками, ініціалами та кінцівками, гравюрами видатного ксилографа Аверкія Козачковського та ксилографів, що підписували свої гравюри таким чином – Г, Димитрий Л.

Розмір книги 33х23х7,5 см. Євангеліє раніше зберігалась в Чернігівському музею культів. На сьогодні воно представлене в другому залі на виставці «Чернігів на зрізі століть».

Науковий співробітник музею,

кандидат богослов’я Мирослав Май-Борода

[1] Там само. С. 93-97

[1] З грецької εὖ – добро, благо та ἀγγελία – звістка.

[2] З грецької σκεῦος – сосуд; φυλάκεω – зберігати.

[3] Ганна Арендар. Срібні оклади Євангелій XVII-XIX століть із зібрання Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. – К.: «Київське товариство Купола», 2021. – С. 103-107