Образ Василія Великого в колекції музею

Святитель Василій Великий був архієпископом Кесарії Кападокійської (нині місто Кайсері, Туреччина). Ще при житті він користувався великим авторитетом, сучасники називали його «похвалою Церкви». Про його мудрість та освіченість знали далеко за межами Малої Азії, де він звершував своє служіння. Він є автором багатьох богословських та літургічних текстів. Шануючи його труди та глибину богословської думки християнська Церква іменує Василія Великого вселенським вчителем.

Початок шанування святого Василія Великого на українських землях співпадає з початком поширення християнства на території Київської Русі, так як він є святителем Церкви та одним з найбільш відомих святих. Але особливе його шанування також безумовно пов’язано з тим, що він був небесним покровителем київського князя Володимира Великого, якого охрестили саме з ім’ям Василій. «Повість минулих літ» говорить нам про будівництва храмів на честь святителя в Києві, Вишгороді та інших містах. Ім’я Василій в хрещені отримували і інші князі, зокрема і Володимир Мономах, який в 1078-1094 роках князював у Чернігові.

Взагалі це ім’я було широко розповсюдженим, що звичайно пов’язано з шануванням святого Василія. Слід зазначити, що в родині Тарновських ім’я Василь також було популярним. Загалом в роді нараховується 5 чоловіків з цим іменем.

Пам’ять Василія Великого припадає в один день зі святом Обрізання Господнього 14 січня за нов. ст. / 1 січня за ст. ст.

З усього великого корпусу творів святителя Василія в музеї ми знаходимо його літургічні та канонічні праці в складі різних стародруків. Василій Великий є автором євхаристичної молитви літургії, яка носить його ім’я.  Чинопослідування літургії Василія Великого поміщається в служебниках. В цих богослужбових книгах з музейної колекції тексту літургії передують гарні гравюри з образом святого у повний зріст та декоровані заставки. Нажаль, в найстарішому музейному служебнику (інв. № Ал-616) 1604 року видання гравюра з святим втрачена. Книга надрукована в Стрятинській друкарні Федора Балабана, яку заснував православний львівський єпископ Гедеон Балабан. Саме в той час в ній працював монах Памва Беринда – видатна високоосвічена людина: мовознавець, письменник, друкар і ксилограф. Безумовно, він безпосередньо приймав участь і в видані цього служебника.

Книга прикрашена гербом єпископа Гедеона, гарними заставками, кінцівками, буквицями. За невідомих причин та цілей з книги було вирізано чимало естампів, в тому числі з образом святого Василія. Тексту молитов в служебнику передує «Поученіє к ієреом» святителя Василія. Свого часу книга належала Троїцькій церкві с. Смяч (нині Корюківський район).

Дуже стилістично схожі між собою гравюри, хоч і зі своїми невеликими відмінностями, з зображенням святителя Василія Великого знаходяться в служебниках з двох друкарень: львівського друкаря Михайла Сльозки 1646 року видання (інв. №  Ал-674) та Києво-Печерської Лаври 1653 року (інв. № Ал-423). На обох гравюрах святий в фелоні-поліставріоні (багатохрещатому). В Візантії до того як сакос став загальним архієрейським облаченням, такий фелон носили спочатку лише патріархи, а з часом почали одягати й митрополити, архієпископи та єпископи. Поверх фелону одягнутий великий омофор. Права рука зображена в благословляючому жесті, в лівій святий тримає Євангеліє. Гравюри відрізняються орнаментальним оздобленням рамки, розміщенням напису імені святого та зображенням підніжжя. Обидві гравюри не мають підписів ксилографів. Книга лаврського друку належала Свято-Михайлівській церкві с. Брусилів.

Львівське видання згідно запису в книзі «купил благоверный муж на имя Симеон сын Грицуков [в селе] Дорогошкове Малом, маетности ей милости паней Краковской для спасення своего, й отпущения грехов, которым Господь будь милостив».

Повністю ж ідентичною з гравюрою із служебника Михайла Сльозки є гравюра із служебника 1712 року (інв. № Вп-1474/3) з іншої львівської друкарні, а саме Успенського ставропігійного братства. Вона додатково декорована другою орнаментальною рамкою та особливою повчальною приміткою – канонічною пересторогою аби жоден двоєженець не смів бути священнослужителем згідно 17 Апостольського правила та 12 правила Василія Великого. Згідно запису в книзі «куплена брацтвом храму и церкви Клебанской (?) до храму Покрова Пресвятой Богородицы».

Відрізняється своєю оригінальністю гравюра з служебника 1697 року з друкарні Троїцько-Іллінського монастиря Чернігова (інв. № Ал-431). Книга невеликого зручного кишенькового формату. Її можна було використовувати при соборних богослужіннях, так як вона не потребує використання підставки аналоя. Святитель Василій зображений також в фелоні, але не хрещатому, в митрі – богослужбовому головному уборі, в руці тримає жезл з хусткою. Використання хустки є місцевою традицією, яка обумовлена холодним кліматом. Вона захищає руку від холоду, і в грецьких церквах використовується вкрай рідко. Раніше служебник належав Домницькому чоловічому монастирю Різдва Богородиці.

Тексти молитов складених Василієм Великим поміщені в різних церковних службах, як наприклад полунощниця вседневна, 6 й 9 часи та велике повечір’я. Чинопослідування цих служб знаходяться в одній з найбільш вживаних богослужбових книг – Часослові, в якому поміщені тексти незмінних молитов добового кола богослужінь. Нижче фото з Часослову з музейного зібрання (інв. № Ал-350) 1742 року видання (друкарня Києво-Печерської Лаври), що походить з колекції Василя Тарновського.

Молитви святителя Василія, архієпископа Кесарії Кападокійської входять і до складу келійного вранішнього молитовного правила православного християнина. Вони знаходяться й в молитовнику (інв. № Ал-460) 1797 року (видання Київсько-Печерської Лаври) з бібліотеки відомого знавця чернігівського краю графа Григорія Милорадовича. На форзаці книги запис: «Сей молитовник подарен начальником бывшим в больницы Киевско-Печерской Лавры отцом Ильею бывшей тогда Анны Ивановны Вишневской вновь переплетенном 1843 года июня 15 числа принадлежит Анне Ивановне Туманской». П’ята «Господи Вседержителю…» та шоста «Тя благословим, вышний Боже…» молитви належать авторству святителя Василія хоч в даній книзі відповідний напис імені святого над ними відсутній.

Молитви Василія Великого входять й до молитовного правила вірян, що готуються до Причастя, як це добре видно в книзі для домашнього молитвослівя «Канонник»  (Інв. № Ал-1529) виданій в 1746 році в друкарні Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря. Стародрук з колекції музею належав родичам  відомого земляка лікаря-епідеміолога і історика Опанаса Шафонського, а саме чоловіку його двоюрідної сестри.

 «Последованію ко Святому  Причащению» передує цікава гравюра. По кутах зображені Яков, брат Господень, Василій Великий, Іоанн Златоуст та Григорій Двоєслов – святі іменами яких названі літургії в їх редакціях. Літургія це найголовніше християнське богослужіння під час якого звершується Таїнство Євхаристії або Причастя. Таїнство є смисловим центром літургії. Тому в центрі гравюри зображено Ісуса Христа на Таємній вечері.

Ще більш явний зв’язок вищезгаданих святих з літургією, в тому числі й Василія Великого, можна побачити на вишитих покровцях, якими покривають євхаристичну Чашу. Гаптування виконане золотними і срібними нитками, різнокольоровими шовками «в прикріп». Обличчя і руки постатей живописні.

Образ святителя Василія знаходимо й на інших літургічних предметах з колекції музею, а саме на богослужбовому облаченні. У зв’язку з утвердженням в Візантії в кінці ХІ ст. свята на честь трьох святителей широке розповсюдження отримали спільні зображення Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. Особливо багато таких образів знаходиться на гаптованих єпитрахилях XVII-XVIII ст. Наприклад  інв. №№ И-1352, И-1353, И-1382 та інші.

Чудова гравюра з трьома святителями прикрашає й збірник проповідей чернігівського архієпископа Лазаря Барановича «Трубы на дни нарочитыя…» (інв. №. Ал-966) 1674 року видання (друкарня Києво-Печерської Лаври). «Слову на святых трієхъ святитєлєй» передує зображення святих в повному архієрейському облаченні, які проповідують за кафедрами у храмі.

Також деякі твори святителя Василія, архієпископа Кесарії Кападокійської ввійшли в корпус канонічного права Церкви. З його послань до інших єпископів було виділено 92 правила, що стосуються різних сторін церковного життя. Разом з іншими канонами вони входять до складу Номоканонів. Так називалися збірники, що містять в собі церковні правила (Святих Апостолів, Вселенських та Помісних соборів, правила святих отців) і державні закони, які стосувалися церковних питань. В Номоканоні (інв. № Ал-429) 1629 року виданому в друкарні “Великой Лаври Печерской Киевской” (коли архімандритом був Петро Могила) церковні правила розміщені за тематичним показником. На полях книги вказані посилання на той чи інший канон. Наприклад «Вас. Вел.» та номер правила. Книга, що зберігається у музеї належала Спасо-Преображенському чоловічому Максаківському монастирю про що свідчить запис в ній.

__________________

Колекція кириличних стародруків із зібрання Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського: Каталог /Упорядники С.О. Половникова, І.М. Ситий. К., 1998.

Зайченко В.В. Гапти XVII-XIX ст. Чернігів: Видавництво «Десна», 1991.

Старший науковий співробітник музею,
кандидат богослов’я Мирослав Май-Борода