«Номоканон» 1646 року

Стародруки-ювіляри.

375 років «Номоканону» з друкарні Михайла Сльозки

В колекції Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського зберігається «Номоканон» (Інв. № АЛ-363) виданий 12 серпня 1646 року у Львові в друкарні Михайла Сльозки.

Номоканонами називалися збірники, що містять в собі церковні правила (Святих Апостолів, Вселенських та Помісних соборів, правила святих отців) і державні закони, які стосувалися церковних питань. У слов’янських списках назва переводилась буквально – Законоправильник. Як і «Служебник» , про який йшлося раніше, Номоканон був надрукований на замовлення єпископа Галицького, Львівського і Кам’янець-Подільського Арсенія Желиборського, який активно займався видавничою діяльністю.

Книга призначалась в першу чергу для священнослужителів. Вона користувалася значним попитом серед духовенства, оскільки у ній містився не тільки перелік канонічних правил Церкви, а й практичні настанови важливі для пастирського служіння. Архімандрит Києво-Печерської лаври Захарія Копистенський називав «Номоканон» «наставником для духівників і врачебницею для тих, хто кається».

«Номоканон» з друкарні Михайла Сльозки став четвертим виданням цієї книги в Україні та являє собою передрук третього видання Києво-Печерської типографії 1629 року (два перші видання «Номоканону» вийшли в світ також в Лаврі у 1620 та 1623 роках).

В своєму слові до читачів єпископ Арсеній звертається до носіїв духовного сану, особливо звертаючи їх увагу  на те, що вони мають постійно повчатися Святому Письму та Закону Божому самі і наставляти в вірі свою паству день і ніч. Він зауважує, що збірник церковних правил несе велику користь для всіх вірних.  «Книга тая Богодухновенная могла бы ся слушнє назвати Докторомъ и Аптекою на хоробы душъ людскихъ», – говорить єпископ, оскільки вона вказує на причини хвороби душі та, найголовніше, пропонує ліки від нездужання.

Друк «Номоканону» виконаний у дві фарби. Книга прикрашена заставками, ініціалами та кінцівками, гравюрами ченця Іллі. Після титульного листа надруковано вірш «на старожитный клейнот их милостей панов Желиборских»:

«Пастыря преизбранна высокими цноты,

Речу и скуткомъ[1] значатъ такіє клейноты:

Тіара і фегура Ісуса распята,

Железа на драпежных[2] бестій злотом спята.

Вельможных ЖЄЛИБОРСКИХЪ все тыє оздобы

Сходятся к тебе: в море струмене якобы,

Превєлєбный Пастыру: зныщ волковъ з наследу,

Крестъ значитъ данную ти с небесъ победу».

Окрім самого «Номоканону» на аркушах 77–78 розміщено настанови для священика, що приймає сповідь – «Зерцало духовнику з Номоканону Іоанна Постника». На аркушах 79–83 знаходиться «Поученіе іерееви новоосвященному», текст такий самий як у видані цього твору 1642 року здійсненого у Львівській братській друкарні також на замовлення єпископа Арсенія.

На аркушах 1–4 запис: «Року 1687 месяца августа 6 дня сия книга глаголемая Номоканон священноиерея Иерофея Ярошинского нецерковная, но его власная купленная».

Оправа XIХ ст. – картон, обклеєний папером, пофарбованим у коричневий  колір, спинка та наріжники шкіряні. Розмір книги 19х15 см. Раніше зберігалась в бібліотеці Чернігівської духовної семінарії.

Науковий співробітник,

                                                кандидат богослов’я Мирослав Май-Борода

[1] Скуток – справа. Ймовірно «Речу и скутком» означає «словом і ділом»

[2] Драпежный – хижий