Музею панського побуту і мистецтв

28 липня 2023 року в Чернігівському історичному музеї ім. В.В. Тарновського відбулася Музейна зустріч із серії «Сторінки історії музею». Вона була присвячена Музею поміщицького побуту і мистецтв, який існував у 1919–1925 роках.

Йшлося про історію створення музею, формування його колекції та експозицію, яка була відкрита 1 липня 1919 р. у Чернігові, на Застриженні, в націоналізованому будинку Милорадовичів (будинок згорів під час Другої світової війни, тепер на цій садибі, за сучасною адресою вул. Молодчого, 18, знаходиться офіс лісгоспу). Новий чернігівський музей отримав назву ІІІ Совєтський музей (І-й – Музей українських старожитностей В.В. Тарновського, ІІ-й – З’єднаний історичний музей).

У будинку, збудованому в 1790 році, загальною площею понад 400 кв. метрів, було зібрано дорогі меблі з червоного і горіхового дерева та карельської берези, килими, картини, гравюри, вази, фарфоровий посуд, скло, зброю, гобелени, предмети, вишиті бісером, настінні та столові годинники, статуетки, всілякі дрібнички та інші старовинні предмети розкоші. Особливо багато в цьому музеї було картин і портретів.

Відомий історик мистецтва Федір Ернст, який відвідав у 1923 році Музей, наголосив, що Чернігів першим в Україні завів музей подібного профілю – ані Київ, ані Харків спеціального музею побуту не мали.

В музеї було репрезентоване не лише зібрання власників маєтку. Його експонатами стали історико-культурні цінності, конфісковані в поміщицьких маєтках та у заможних чернігівців, вилучені в установах і організаціях, куплені у антикварів або власників речей. До речі, зібрання Милорадовичів юридично не було конфісковане, адже його остання власниця підписала заяву про пожертвування своїх скарбів народу. Там само вчинила й Олена Олів, власниця Качанівки.

Іншим джерелом формування експозиції Музею поміщицького побуту і мистецтв став розпочатий в 1922 р. процес реорганізації музейної справи й перерозподілу колекцій. Так, вишивки бісером, фарфор, фаянс, предмети інтер’єру тощо надійшли до ІІІ Совєтського музею з Музею В.В.Тарновського, З’єднаного історичного музею та з колекції єпархіального давньосховища. Сьогодні цей процес можна прослідкувати за допомогою інвентарних бирок або маркувань, які подекуди збереглися на предметах.

До 1925 року Музей залишався в будинку Милорадовича, хоча з кінця 1923 року вже як відділ Чернігівського державного музею. В 1925 році разом з іншими відділами переселився до будинку колишнього земельного банку (тепер – Чернігівська ОУН бібліотека імені Софії та Олександра Русових). В 1926 році відкрився відділ панського побуту, в 1929-му – художній відділ. З 1933 року експозиції Чернігівського історичного музею будувалися вже за іншою марксистсько-ленінською парадигмою.

Під час Другої світової війни загинув не лише будинок Милорадовичів, а й колекція меблів, фарфору, фаянсу, скла, малярство та скульптура, які не були евакуйовані.

Як відгомін історії і своєрідна рефлексія про минуле музею у 1979–2022 роках в експозиції Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського був представлений інтер’єр поміщицької вітальні як антагоніст селянської хати.

Під час музейної зустрічі на невеличкій виставці можна було побачити оригінальні предмети, що експонувалася свого часу в Музеї панського побуту і мистецтв: табакерки, люльки для паління з дерева й кістки, кальян, персні-печатки, запонки, кабінетні дзвоники, гру «Бостон», коробочки для зберігання «мушок». Серед експонатів, які вже понад 90 років не бачили  відвідувачів, були камергерський ключ – знак посадовця доби імператриці Єлизавети Петрівни, кабінетні сувеніри – моделі гармати і мортирки.  На екрані демонструвалося панно з китайською вишивкою гладдю, успадковане Милорадовичами від гетьмана Павла Полуботка, бісерні вишивки на  гаманцях, одязі, чубуках тощо.

Окремою темою зустрічі була розмова про першу завідувачку Музею поміщицького побуту (1919–1922) Олену Іллівну Чудновську, її наступника – Георгія Никифоровича Вакуловського та Григорія Олександровича Милорадовича – знаного історика, краєзнавця, генеалога, першого голову Чернігівської губернської вченої архівної комісії, людину, яка докладала чимало зусиль для існування в Чернігові Історичного музею архівної комісії та Музею українських старожитностей В.В. Тарновського, про долю його бібліотеки та архіву.

Учений секретар музею Людмила Линюк