XVII–XVIII ст. в Європі – доба “галантного століття”. Абсолютизм, насамперед у Франції, створює особливі форми придворного ритуалу, церемоніальність, шанування етикету, галантність (урочистість, пишність). Вони набувають поширення в різних сферах життя, в тому числі у відносинах між чоловіком і жінкою – демонстративно шанобливе ставлення до жінки. Це стає модою, символом хорошого тону, і даний стиль культивується в різних колах дворянства і буржуазії: галантність слід розглядати як “характерну рису епохи”.
Цей час називають “класичним століттям жінки” – вона задає тон, панує у всіх областях культури, навколо неї складається справжній культ.
Форми і розміри тогочасного костюма змінюються залежно від примх та миттєвості моди. Свій символічний сенс набувають колір, прикраси та аксесуари, вони стають інструментами ведення своєрідного галантного діалогу. Так, наприклад, для костюма XVII ст. характерні пишність, парадність, величність, м’які пластичні, об’ємні форми. Тканини прикрашені декоративними рослинними мотивами, гербами, коронами, вазами. Колірна гамма яскрава, насичена, часто контрастна: зустрічаються синій, червоний, білий, чорний кольори.
XVII ст. – це епоха бароко, де рельєфно “виліплені” форми досягаються за рахунок використання самої тканини: рюші, волани, пучки стрічок, банти. Ними могли прикрашати будь-яку деталь костюма, аж до рукавичок, штанів, туфель.
Експансію барокової пишності не змогли зупинити навіть численні закони проти розкоші. Вони забороняли не тільки простолюдинам, але і дворянству використовувати золоту та срібну обробку, тканини із золотою ниткою, імпортні панчохи, мережива та інші предмети розкоші. В результаті цих заходів основною і часто єдиною прикрасою костюма стають стрічки, і тим більше і щедріше їх використовують.
Протягом усього XVII ст. носять корсет, форма якого неодноразово змінюється. У першій половині століття він короткий, домінуюча лінія костюма – горизонталь плечового пояса. Об’ємні, балонообразні рукава і пишна спідниця створюють враження великої, повної фігури. Поверх сукні вдягали ще одне, верхнє плаття – розпашний роб, скріплений на корсажі застібкою або шнурівкою.
З другої половини XVII ст. костюм втрачає свою пишність. Корсет набуває витягнутої форми, піднімаючи груди і сильно затягуючи талію (аж до 40 см!), лінія якої трохи занижена. Рукава звужуються і стають коротшими (до ліктя), а знизу прикрашаються мереживними оборками. Створюється враження “вузької”, витонченої фігури. Особливість сукні – декольте.
Якщо стиль бароко накладав на все величавості, помпезності, то стиль рококо, що прийшов йому на зміну, навпаки, приніс легкість, витонченість, крихкість і зніженість. Виникнувши у Франції, рококо отримує особливий розвиток в часи правління короля Людовика XV. Центром формування моди на довгі роки стає Париж.
XVIII ст. – останній етап розвитку аристократичного костюма. Лідерство в створенні нових модних форм переходить від двору до аристократичних салонів. Замість величності та імпозантності – вишуканість, замість показності – несерйозна дитячість, незрілість. Костюм не диференційований за віком: – всі однаково моложаві. Пануюча гамма кольорів – світла, пастельна: рожевий, блакитний, лимонний.
У жіночий костюм знову повертається каркасна спідниця. Жорстка основа спотворює природні форми. Талія вузько затягується в корсет, а стегна надзвичайно збільшуються через пан’є (фіжми) – каркасну спідницю на обручах з китового вуса або металевих пластин. Об’єм стегон стає величезним (вони навіть забезпечувалися спеціальними шарнірами), зменшуючись, коли потрібно було пройти в двері або сісти в карету. Затягнутий корсетом ліф і розширені до гротеску стегна створюють у вищій мірі штучні форми. Жіночу фігуру порівнюють з квіткою у вазі, уподібнюють перекинутої чарці.
Плаття складалося з ліфа з низьким декольте, який щільно облягає фігуру спереду та сильно оголює груди і шию Він зникав на спинці в широких складках вільно спадаючої маси тканини, що переходить у шлейф.
Поряд з парчею увійшов в моду більш легкий і світлий шовк, а також ситець. Збільшення обсягу жіночого костюма позначилося на характері декору тканин – з’явилися тканини в смужку або з великими малюнками.
Спідниця на пан’є, що лежить на каркасі, майже не мала складок, вузькі вгорі та розширені донизу рукава закінчувалися кількома рядами пишних широких мережив. Цей новий жіночий вигляд був опоетизований у творчості Антуана Ватто, тому через час своєрідний крій спинки сукні отримав назву “Контуш” або “складки Ватто”.
Повсякденний жіночий костюм не мав громіздких пан’є. Його спідниця підтримувалася волосяним чохлом зі злегка розширеними боками. Наприкінці століття найпоширенішим було плаття полонез в численних варіантах – в тканину верхньої спідниці вставляли шнурок, від чого виходили горизонтальні зборки, що переходили у напівкруглі драпірування.
Виставка триває у військово-історичному музеї – відділі Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. В експозиції представлені відтворені за допомогою кроїльних книг французькі сукні цього періоду та корсет.
More Stories
До Дня волонтера
День народження музею
Чернігівці в боротьбі за Україну!